Материал: Gidens_Sotsiologiya2

ня. Наприклад, ми могли б об'єднати «синьокомірцеві» професії ви­ щого ранґу в одну групу з рутинними «білокомірцевими», розгляда­ ючи мобільність із цих посад і на ці посади як один процес. Пробле­ ма, в якій точці індивідуальних кар'єр робити порівняння при ви­ вченні інтерґенераційної мобільності, може бути розв'язана (там, де дозволяють дані) порівнянням батьків і дітей тільки на початку або в кінці їхніх кар'єр. Але ці стратегії не можна вважати цілком задо­ вільними. До точних цифр, які дають дослідження мобільності, слід підходити обережно, вони можуть бути тільки приблизними. Ми мо­ жемо робити лише загальні висновки з досліджень мобільності, а надто там, де йдеться про міжнародні порівняння.

Ваші особисті шанси на мобільність

Які висновки можна зробити зі студій мобільності про ті можливості кар'єри, що постають перед вами, людиною, котра прагне влашту­ ватися на добру роботу в 1990-і роки? Як і люди попередніх генера­ цій, ви маєте шанси пробитися нагору, якщо ви ще не потрапили в привілейовані верстви населення за правом народження. Цілком імо­ вірно, що пропорція менеджерських вакансій та вакансій, які вима­ гають високої професійної кваліфікації, буде й далі збільшуватися коштом посад нижчого ранґу. Ті, хто добре проявив себе під час навчання, мають реальну нагоду заповнити ці «порожні місця».

Проте вакансій високого статусу, звичайно ж, забракне для всіх, хто прагне їх посісти, й комусь із вас доведеться змиритися з тим, що ваша кар'єра складається зовсім не так, як ви сподівалися. Хоча на менеджерському рівні та рівні висококваліфікованих професіоналів створюється значно більше вакансій, аніж раніше, їхня загальна кількість у економіці знижується порівняно з числом людей, які активно шукають роботу. Одна з причин такого становища — дедалі більше число жінок, котрі змагаються з чоловіками за скінченне чис­ ло вакансій. Друга (наслідки якої поки що важко точно передбачи­ ти) — дедалі ширше застосування інформаційної технології у вироб­ ничих процесах. Оскільки комп'ютеризоване обладнання сьогодні може розв'язувати проблеми навіть надзвичайної складності, яким раніше могли дати раду лише люди, то можливо і навіть дуже ймо­ вірно, що в майбутні роки багато вакансій зникне.

Якщо ви жінка, то хоч ваші шанси зробити добру кар'єру й поліп­ шуються, на шляху вашого просування до успіху постануть дві головні перешкоди. Чоловіки-менеджери та чоловіки-роботодавці досі дис­ кримінують жінок, які претендують на вакантні посади. Вони так роб­ лять принаймні почасти тому, що, на їхню думку, «жінки по-справ­ жньому не зацікавлені в кар'єрі» і схильні покинути трудові лави, як тільки заведуть сім'ю. Другий із цих факторів справді досі дуже істот­ но впливає на шанси жінок. Бо суть, зрештою, не в тому, що вони не зацікавлені в кар'єрі, а в тому, що їм часто справді доводиться обирати між можливістю зробити кар'єру і можливістю мати дітей. Чоловіки рідко бажають брати на себе повну відповідальність за домашню робо-

ту та догляд за дітьми. І хоча сьогодні набагато більше жінок, ніж рані­ ше, вміють організувати своє домашнє життя так, щоб продовжувати кар'єру, на їхньому шляху все ще чимало великих перешкод.

БІДНІСТЬ І НЕРІВНІСТЬ

Значна кількість людей у Сполученому Королівстві існує в умовах бідності, десь на самому дні класової системи. Багато з них погано харчуються й живуть у антисанітарних умовах, маючи значно мен­ шу середню тривалість життя, аніж більшість населення. Проте за­ можніші люди рідко мають чітке уявлення про масштаби бідності.

Це не новий феномен. 1889 р. Чарлз Бут опублікував працю, де показав, що третина лондонців жили в жахливій убогості (Booth, 1889). Громадськість була шокована. Як могло статися, що в країні, яка на той час була, мабуть, найбагатшою в світі, в самому центрі не­ озорої імперії, так широко розповсюдилася бідність? Книжку Бута використав його однофамільник Вільям Бут, генерал Армії Спасіння. Його книжка «Сутінки над Англією, та де вихід?» (Booth, 1970, перше видання 1890 р.) починається цифрами, взятими з розрахунків Чарлза Бута, які показували, що в Лондоні живуть 387 тисяч «дуже бідних» людей, 220 тисяч — «на межі голодної смерті» й 300 тисяч таких, що «помирають з голоду». За рік було продано майже чверть мільйона примірників книжки Вільяма Бута, так зумів він заполонити уяву гро­ мадськості. Він стверджував, що масштаби бідності можна радикально зменшити за допомогою практичних програм реформування та соціаль­ ної допомоги.

Що таке бідність?

Як визначити бідність? Зазвичай проводять різницю між виживанням,

або абсолютною бідністю, і відносною бідністю. Чарлз Бут був одним з перших, хто спробував запровадити послідовний стандарт бідності виживання, що означає відсутність основних параметрів здорового іс­ нування — достатньої їжі та даху над головою, які вможливлюють ефективне фізичне функціонування тіла. Бут припустив, що ці пара­ метри будуть одними й тими самими для людей однакового віку та фізичного складу, що живуть у будь-якій країні. Це поняття досі широко застосовується при аналізі бідності в будь-якому реґіоні світу.

Визначення бідності під поглядом параметрів фізичного існуван­ ня мають чимало неадекватностей, зокрема, коли формулюються як специфічний рівень доходу. Єдиний критерій бідності, якщо встано­ вити його не досить високо з урахуванням можливостей певного пристосування під конкретні умови, часто створюватиме таку ситуа­ цію, коли певні індивіди опиняться вище лінії бідності, тоді як їхній доход не покриватиме навіть основні потреби фізичного існування. Наприклад, у деяких регіонах країни життя буває значно дорожчим, ніж у інших. До того ж оцінка бідності з погляду прожиткового міні-

муму не бере до уваги тиск життєвих стандартів, які повсюди зроста­ ють. Набагато реалістичнішим буде пристосовувати уявлення про рі­ вень бідності до норм та сподівань, які змінюються в суспільстві разом з економічним розвитком. Більшість населення світу живе в оселях, де немає ні ванни, ні душу; але навряд чи можна не розгля­ дати водогін як доконечну потребу в будь-якому індустріалізованому суспільстві. Проте з формулюваннями поняття відносної вбогості ви­ никають складні проблеми. Тут теж широко застосовуються критерії доходу, але вони приховують неоднаковість у фактичних потребах різних людей.

БІДНІСТЬ СЬОГОДНІ

На відміну від Сполучених Штатів та багатьох інших країн, де вста­ новлюється офіційний «рівень бідності», у Британії уряд не дає влас­ ного тлумачення бідності.

В дослідженнях, які здійснювалися у Сполученому Королівстві, зазначалося, що кожен, хто має прибуток на рівні або нижче рівня додаткових виплат, живе «в бідності». «Додаткові виплати» надава­ лися людям, чий прибуток не досягав рівня, що вважався необхідним для виживання. Ті, хто мав доходи, які складали від 100 до 140 від­ сотків рівня додаткових виплат, визначалися як такі, що «живуть на межі бідності». Додаткові виплати більше не існують, але останні цифри досі пов'язують нас із періодом, коли вони застосовувалися.

Кількість людей, які живуть у бідності або на межі бідності, разю­ че зростала протягом 1980-х років. У 1979 р. 6 мільйонів людей, 12 відсотків населення, підпадали під першу категорію, а 22 відсотки до двох категорій сукупно. На 1987 рік ці цифри відповідно зросли до 19-и і 28 відсотків; 10 мільйонів людей жили в бідності, а ще 5 додат­ кових мільйонів на її межі (Blackburn, 1991). Таке велике зростання в двох категоріях стало наслідком зростання безробіття за цей період.

Хто вони — бідні? Люди з таких категорій особливо часто живуть у бідності: безробітні, ті, хто працює неповний робочий день або чиє службове становище нестабільне, люди старшого віку, хворі та інва­ ліди, ті, що живуть у дуже великих родинах і/або в сім'ях з однією матір'ю (або батьком). Близько половини всіх старих пенсіонерів жи­ вуть у бідності. Багато людей, які, можливо, одержували цілком при­ стойну платню, коли працювали, по виході на пенсію починають одер­ жувати значно менше. Сім'ї без батька, де всі турботи лягають на плечі матері, значною мірою поповнюють ряди бідняків. Високий рівень без­ робіття в 1980-х та на початку 1990-х років навряд чи зменшиться в близькому майбутньому, і тривале безробіття головних годувальників та їхніх дітей призводить до зубожіння дедалі більшого числа сімей.

Частка дітей (до п'ятнадцяти років), які живуть у сім'ях, чиї при­ бутки складають менш як 50 відсотків від середнього національного (один зі способів визначення бідності), зросла за останні роки. В 1979 р. десять відсотків дітей жили в таких сім'ях. На 1991 р. ця частка зросла до 31 відсотка. Розглядаючи це та інші дослідження,

Вінод Кумар доходить висновку, що «аналіз даних, що базується на різних вимірах бідності, показує на існування непомилкової тенден­ ції, що веде до різкого зростання кількості дітей, що живуть у біднос­ ті» (Kumar, 1993, p. 187).

Найважливіші фактори, які впливають на поширеність дитячої бідності, — це високий рівень безробіття, збільшення пропорції низькооплачуваних посад у економіці та зростання кількості сімей без одного з батьків.

Чому бідні досі бідні?

Деякі загальні фактори впливу на рівень бідності вже виявлені і встановлені. Добре опрацьовані й систематично запроваджувані про­ грами соціальної допомоги в поєднанні з політикою уряду, активно спрямованою на зменшення безробіття, знижують рівні бідності. Іс­ нують деякі суспільства (скажімо, Швеція), де бідність майже пов­ ністю викорінена. За це, звичайно, довелося платити високу соціаль­ ну ціну, і не тільки за рахунок високих рівнів оподаткування, а й утворення густої мережі бюрократичних урядових аґенцій з досить вагомими владними повноваженнями. Проте, що більший розподіл багатства та доходи у країні віддається під контроль ринкових ме­ ханізмів, як це було у Великій Британії в 1980-х роках, то більші виникають матеріальні нерівності. Теорія, яка спрямовувала полі­ тику урядів, очолюваних пані Тетчер, полягала в тому, що зменшен­ ня податкового тиску на індивідів та корпорації створить високі рівні економічного зростання, плоди якого «перетечуть» до бідних. Проте факти не підтверджують цієї тези. Така економічна політика, можливо, й прискорить (або не прискорить) економічний розвиток, проте в результаті неминуче поглиблюється прірва між бідними і багатими, побільшуючи кількість людей, які живуть в умовах бід­ ності. (Порівняльні дані про обсяг та ефект програм соціальної до­ помоги наведено в таблиці 10.2).

Мал. 10.1. Графік зображує відношення чоловічих заробітків у верхніх 10 відсотках населення до чоловічих заробітків у нижніх 10 відсотках. Що вища цифра (див. вертикальну вісь), то більша нерівність.

Джерело: Independent on Sunday, 21 July 1996.

Опитування показали, що більшість британців вважають, що бід­ няки самі винні у своїй бідності, й з підозрою дивляться на тих, хто живе «з урядових подачок». Багато людей вважає, що ті, хто отримує соціальну допомогу, могли б знайти роботу, якби захотіли. Такі до­ кази, однак, не відповідають реаліям бідності. Близько чверті людей, які офіційно вважаються бідними, працюють, але їхні заробітки над­ то низькі, щоб піднятися над порогом бідності. Решту переважно складають діти до чотирнадцяти років, люди, старші за шістдесят п'ять, хворі або інваліди. Попри переконаність у народі про високий рівень обману у сфері одержання соціальної допомоги, лише один від­ соток заяв на одержання такої допомоги виявляється необгрунтова­ ним, що набагато нижче за рівень шахрайства, пов'язаного з не­ сплатою податків, де, за приблизними оцінками, втрачається понад десять відсотків державного прибутку внаслідок неправильного за­ повнення декларацій або інших методів ухиляння.

Бідність і залежність від соціальної допомоги

Бути бідним не обов'язково означає загрузнути в убогості. Чимала частка людей, які на часі бідні, раніше мали кращі умови життя або сподіваються покращити своє становище у майбутньому. Одначе для багатьох бідність — це довічний вирок, а надто для тих, хто тривалий час не може влаштуватися на роботу.

Опоненти сьогоднішніх інституцій соціальної допомоги твердять, що ці останні продукують «залежність від допомоги», тобто що люди стають залежні від тих самих програм, які ставлять на меті допо-