Материал: Gidens_Sotsiologiya2

нія — в найгіршому. Разом з тим у Чехословаччині існували на­ пружені стосунки між чехами та словаками, тож країна поділи­ лася на дві окремі держави.

2.Рівень досягнутого країною економічного розвитку. В цьому від­ ношенні ведуть перед Чеська Республіка та Угорщина.

3.Міра ефективності державного управління за попереднього, кому­ ністичного режиму. Країна, якою ефективно керували за існуван­ ня авторитарної системи, найімовірніше, збереже ефективність управління і в умовах демократії.

4.Міцність та різноманітність громадських і політичних організа­ цій, котрі змогли зберегти незалежність від комуністичного прав­ ління.

5.Реальна спроможність новостворених урядів до розробки та впро­ вадження в життя радикальної політики економічних реформ.

6.Ступінь розмежування й ворожості між субнаціональними та етнічними групами, регіонами чи класами. Внаслідок такого роз­ межування Югославія вже розпалася, Чехословаччина поділила­ ся на окремі країни, а доля решти поки що неясна.

Ці ж умови придаються і для нових держав, утворених після роз­ паду Радянського Союзу, включаючи й саму Росію. Більшість із них починають ще з гіршого становища, ніж країни Східної Європи. У цих країн взагалі немає досвіду незалежності ліберальної демократії, а деякі з них навіть ніколи не існували як незалежні держави. Хоч би що сталося в найближчі кілька років, карта Європи, а разом з нею й глобальний політичний порядок змінилися на краще, адже колиш­ ній Радянський Союз простягався далеко у глиб Азії.

Ймовірність надійного встановлення ліберальної демократії зале­ жить від поступу ринкових реформ. У звіті ЄБРР, опублікованому наприкінці 1994 року, розглядались економічні показники проґресу посткомуністичних країн у напрямку ринкової економіки. Головни­ ми критеріями змін були досягнутий проґрес у приватизації промис­ ловості; ступінь структурної перебудови підприємств, мета якої — позбутися попередніх методів керівництва; відкритість для конку­ ренції та зовнішньої торгівлі, а також реформа банківської системи. За цими показниками найвищого рівня змін досягнуто в Чеській Рес­ публіці, Угорщині й Польщі; найнижчого — в Азербайджані, Грузії, Туркменистані та Україні.

Юґославія, федеративна держава, яка до 1989 року видавалася однією з передових серед посткомуністичних країн, поринула у кри­ ваву війну. Конфлікт у Боснії-Герцеґовині, складовій частині колиш­ ньої Югославії, яка домагалася незалежності, забрав 500 тисяч жит­ тів. Незважаючи на цю страхітливу цифру, боснійський конфлікт за­ лишився відносно локальним та обмеженим. Нові відносини між Схо­ дом та Заходом запобігли великомасштабній ескалації воєнних конф­ ліктів, що відбувалися в цьому столітті. Зараз ми повернемося до проблем, зумовлених постійною важливістю збройної сили та війни у суспільстві.

ВІЙНА ТА ВІЙСЬКОВІ

Події 1989-го і подальших років добре показали важливість викорис­ тання військової влади під час найголовніших соціальних чи полі­ тичних перетворень. Соціологія військової влади є важливою части­ ною політичної соціології, і саме її ми обговорюватимемо в заключ­ ній частині цього розділу. Спершу ми розглянемо історію воєн, а після цього — причини «холодної війни» та її наслідки.

Від обмеженої війни до тотальної

До початку двадцятого століття, навіть у періоди великих битв, в останніх брав участь лише незначний прошарок населення — сол­ дати (переважно незначна частка чоловіків) та цивільні особи, що проживали у районах воєнних дій. Ці війни можна назвати обме­ женими. Проте перша світова війна (1914—1918), в якій брали участь величезні угруповання солдатів, вочевидь не була обмеженою. У тотальній війні беруть участь кілька антагоністичних країн, які мають високий відсоток чоловічого населення і мобілізують всю еко­ номіку на воєнні потреби. Воєнні дії за тотальної війни відбуваються у всьому світі. Перша світова війна, або «велика війна», у багатьох відношеннях була водорозділом у розвитку воєнних дій двадцятого століття. Вона повністю справдила свою назву для країн-учасниць — більшості європейських країн, а також Росії, Японії та Сполучених Штатів, оскільки історичних аналогів їй не існувало. Число жертв серед військових та цивільних значно перевищувало показники будь-якого попереднього збройного конфлікту.

Цьому переходу від обмеженої до тотальної війни сприяли при­ наймні два чинники: індустріалізація війни та зростання масової мі­ літаристської організації. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ ВІЙНИ означає за­ стосування сучасних промислових методів до виробництва і вдоскона­ лення зброї. Сучасні масові мілітаристські системи перетворилися на бюрократичні організації і значно змінили природу організації та ве­ дення воєн. До того ж у міру зростання масштабів війни урядами було запроваджено загальну військову повинність — призов усіх здо­ рових чоловіків у певних вікових межах.

Військові витрати та «холодна війна»

Двадцяте століття, безумовно, стало найбільш воєнізованим та руй­ нівним в історії людства. За сьогоднішніми даними, у війнах заги­ нуло понад 100 мільйонів чоловік, тобто в середньому 3500 чоловік на день. Більшість із них загинуло під час двох світових воєн. До 1989 року військові бюджети прогресивно зростали; озброєння стало надзвичайно складним і більш нищівним. Великомасштабна ядерна зброя може знищити мільйони людей.

До кінця 1980-х років найбільші військові витрати були зумовле­ ні «холодною війною» — антагоністичним суперництвом між Сполу-

ченими Штатами та колишнім Радянським Союзом, що тривало з кінця 1940-х років мало не до 1990 року. Кожна із сторін не тільки витрачала щороку величезні суми на модернізацію озброєння та утримання значного числа військовослужбовців, але й запровадила екстенсивні системи країн-союзників, проводячи регулярні навчання їхніх збройних сил. Радянський Союз зосередив увагу на Східній Європі і, крім того, надавав зброю та військові консультації держа­ вам Середнього Сходу, Азії та Африки. Сполучені Штати створили систему союзників, до якої увійшла Організація північноатлантич­ ного договору (НАТО), що охопила значну частину світу.

Торгівля зброєю

Більша частина світової торгівлі зброєю припадає на торговельні операції індустріалізованих держав з країнами «третього світу». Провідними експортерами зброї у світі були Сполучені Штати та СРСР. До початку війни у Перській затоці 1991 року СРСР і деякі інші західні держави надавали або продавали зброю та інші пов'я­ зані з озброєнням товари Іраку, котрому загрожувала поразка у війні з Іраном. Певні види цієї зброї, особливо ті, що постачав Ра­ дянський Союз, виявилися застарілими й неадекватними порівняно з найновішими західними технологіями озброєнь, що й засвідчив результат війни в Перській затоці, в якій Ірак зазнав нищівної поразки від збройних сил ООН, переважно фінансованих США. Разом з тим передова технологія пропонується кожному, хто тільки бажає її купити і може за це заплатити.

Світові витрати на озброєння зростали по висхідній лінії з 1950-х до кінця 1980-х років. 1977 року світові видатки на озброєння пере­ вищили 1 мільярд доларів США щоденно, тобто 50 мільйонів доларів щогодини. До кінця 1980-х років ці показники майже подвоїлись у реальних показниках (враховуючи інфляційні чинники). Загальні військові витрати у 1993 році оцінювалися в розмірі 5 відсотків від сукупного світового доходу. Ця цифра перевищує показник промис­ лового виробництва всього Африканського континенту; вона також перевищує аналогічний показник в усій Азії (якщо виключити Япо­ нію).

З огляду на закінчення «холодної війни» можна з великою віро­ гідністю передбачити скорочення військових витрат розвинутих країн світу. Пов'язані з озброєнням витрати різко зменшилися в Росії й інших колишніх республіках Радянського Союзу. Сполучені Штати, Британія та інші країни Заходу також планують скорочення витрат на озброєння на наступні кілька років. Разом з тим це змусить експортувати зброю, аби компенсувати втрачені вітчизняні ринки. Невідомо, чи закінчення «холодної війни» позначиться на скороченні того, що країни «третього світу» розглядають як заходи внутрішньої і зовнішньої безпеки. Як ми побачимо з наступних розділів, аж ніяк не зрозуміло, наскільки можна розраховувати на дивіденди від миру в світовому масштабі.

Війна і загальна безпека

Чи зростає завдяки останнім політичним подіям рівень безпеки у світі? Звісно, загроза загальної ядерної катастрофи значно зменши­ лась. Однак імовірність ядерної війни не зникла. 1992 року налічува­ лося принаймні 50 тисяч одиниць ядерних озброєнь (Barnaby, 1992), а 1994-го було розгорнуто ще близько 20 тисяч (див. мал. 13.2). Біль­ шість із них належать Сполученим Штатам, Росії та іншим державам колишнього СРСР. Значні запаси ядерної зброї мають Британія, Фран­ ція і Китай; віднедавна ядерною державою став Ізраїль; таку ж можливість мають Індія та Пакистан. Окрім того, засоби для насліду­ вання їхнього прикладу мають і інші держави.

Головною проблемою тепер є стримування ядерного розповсю­ дження — поширення ядерної зброї на ті держави, які дотепер не володіють нею (Levanthai and Tanzer, 1991). Важко обіцяти загальну безпеку, коли ядерну зброю мають тридцять, сорок чи більше дер­ жав. Однак уряди західних країн, котрі виправдовують наявність ядерних арсеналів стримуванням аґресії, навряд чи подивуються, якщо й інші країни захочуть мати такі ж арсенали з тих самих причин. Адже якщо якась держава здобуває таку можливість, супер­ ник прагнутиме того ж самого. Таким чином імовірність ядерного розповсюдження зростатиме.

Безпосередня небезпека, що виникла через розпад Радянського Сою­ зу, як видається, минула. Ядерні боєголовки, розгорнуті на територіях сьогоднішніх незалежних республік, зосереджуватимуться на терито­ рії Росії, де існує вищий рівень адекватної безпеки і контролю за ними. І все-таки, через витрати на утримання ядерної зброї та ядерних мате­ ріалів у доброму стані, виникають сумніви щодо їх довготривалої безпеч­ ності. Більше того, інші країни можуть наймати колишніх радянських вчених, що мають досвід роботи у сфері ядерного озброєння.

Мал. 13.2. Розгорнуті ядерні боєголовки, 1950—1994.

Джерело: Commission on Global Governance, Our Global Neighbourhood (Oxford University Press 1995), p. 13.

Головне занепокоєння викликає розповсюдження двох необхідних для ядерної зброї матеріалів — високозбагаченого урану та плутонію, а також місце, яке вони посідають у мирному виробництві атомної енергії. За наявності технологічного досвіду володіння будь-яким з цих матеріалів уможливлює створення ядерної зброї. Зокрема, Япо­ нія та Німеччина володіють такими ж багатими запасами плутонію, як і ядерні арсенали Сполучених Штатів, і можуть, при бажанні, швид­ ко створити ядерну зброю. Великомасштабну загрозу розповсюджен­ ня створює також переробка використаного палива атомних електро­ станцій. Планується, що до початку нового століття з використаного палива на переробних заводах Європи та Японії буде вироблено 2 ти­ сячі метричних тон плутонію. Для виготовлення ж атомної бомби потрібно менше п'ятнадцяти фунтів. Оскільки період розпаду плуто­ нію триває тисячі років, проблема ґарантування його безпечності й мирного використання виросте, ймовірно, до грізних розмірів.

СВІТ БЕЗ ВОЄН?

Ядерні боєголовки — не єдина нищівна зброя, що її спроможна ви­ найти людина. Наприклад, виробництво хімічної зброї коштує недо­ рого. Ірак використав хімічну зброю у війні з Іраном у 1980-і роки і погрожував скористатися нею під час війни в Перській затоці 1991 року. Хімічну зброю застосовують, переважно скидаючи на військові частини противника бомби з отруйним газом, що може викликати миттєву смерть. Один з таких штучно виготовлених отруйних газів використано під час нападу на пасажирів метро в Токіо у 1995 році. Тоді кілька чоловік загинуло, а багато інших госпіталізовано.

І все-таки настав час докорінних змін у світовому політичному порядку, і для зменшення в світі загрози існують усі можливості. Небезпеку видно неозброєним оком: до можливого розповсюдження ядерної зброї та інших способів масового знищення додається вплив нових форм націоналізму, етнічних і релігійних антагонізмів, а та­ кож нерівність між багатими й бідними країнами. Все це потенційні джерела глобальних конфліктів. З іншого боку, деякі з головних чин­ ників, що сприяли виникненню війн у минулому, особливо прагнен­ ня до загарбання нових територій силою, сьогодні вже не такі акту­ альні. Сучасні країни значно більше залежать одна від одної в гло­ бальному масштабі, а їхні кордони здебільшого визначено й погодже­ но світовою спільнотою. Сьогоднішні способи ведення війни, особли­ во ядерної, настільки руйнівні, що їх не можна використовувати для досягнення реалістичних політичних чи економічних цілей.

Однією з найбільш обнадійливих подій останніх років стало ши­ роке визнання того факту, що давній вислів: «Якщо хочеш миру, готуйся до війни», — в атомну добу втратив свою актуальність.

Майкл Маґуайр, добре відомий аналітик з питань оборони, ствер­ джує, що протягом наступних 20—30 років існує реальна можливість