Материал: Gidens_Sotsiologiya2

нових форм комунікаційної технології. Безперервно з'являються но­ ві канали; з розвитком обчислювальної технології (див. нижче у цьому розділі) стає можливим доступ до буквально сотень кабельних та супутникових каналів. У 1995 році частка «Бі-Бі-Сі» у телеві­ зійних програмах ледь перевищувала 40 відсотків. Програми цієї компанії дивляться всього 33 відсотки глядачів, які мають кабельні чи супутникові телеантени.

Дехто вважає, що «Бі-Бі-Сі» слід приватизувати. Інакше кажучи, її прибутки мають надходити від реклами, як і в інших каналів, а внески за ліцензії слід скасувати. Досі цій ініціативі чинили опір. Постановою уряду від 1994 року з приводу майбутнього «Бі-Бі-Сі» рекомендувалося продовжити практику ліцензійних внесків і під­ тверджувалася власність держави на телекомпанію.

І все-таки система ліцензійних внесків припинить існування, якщо аудиторія глядачів «Бі-Бі-Сі» й далі зменшуватиметься, а це, як дехто вважає, станеться обов'язково. Нещодавно один оглядач зауважив: «Можливо, оглядаючись назад, ми вважатимемо державне телебачення примхою технології: впродовж півстоліття один посеред­ ник міг транслювати один і той самий телематеріал для більшості населення країни» (Economist, 23 Dec. 1995, p. 29).

Вплив телебачення на поведінку

З метою оцінки впливу телевізійних програм було проведено багато досліджень. У центрі більшості з них перебували діти, і це зрозуміло

всвітлі повного обсягу їхніх улюблених телепередач та можливого впливу останніх на підготовку дітей до життя. Три найчастіше до­ сліджувані теми — це вплив телебачення на схильність до злочинів

інасильства, природа телевізійних новин, а також роль телебачення

всуспільному та культурному житті.

Телебачення і насильство

Частка насильства в телевізійних програмах добре задокументована. Ґербнер та його колеґи провели масштабні дослідження, в яких ана­ лізувалися зразки телепередач, що транслювалися під час «праймтайму» (найпопулярнішого ефірного часу. — Прим. перекл.) та в денний час протягом вихідних по всіх головних телемережах США від 1967 року. Було розроблено схему числа й частоти актів та епі­ зодів насильства у низці різноманітних видів програм. У досліджен­ ні насильство визначалося як загроза або застосування фізичної сили щодо себе чи інших, що часто закінчується тілесними ушкоджен­ нями чи смертю. Телевізійна драма за своїм характером з самого початку була насичена насильством: у середньому воно зустрічалось у 80 відсотках таких програм і виражалося показником 7,5 епізодів насильства на годину. У дитячих програмах спостерігалися навіть ще вищі показники насильства, хоча вбивства траплялися рідше. З

Жорстокі образи на телебаченні: Джадж Дред

усіх видів телепрограм найбільше число актів та епізодів насильства містили мультфільми (Gerbner et al. 1979, 1980; Gunter, 1985).

Як демонстрація насильства впливає на аудиторію, і чи впливає взагалі? Ф. С. Андерсон зібрав результати проведених з 1956-го по 1976 рік 67-ми досліджень впливу телеекранного насильства на вияви аґресії у дітей. Близько 3/4 досліджень підтвердили певний зв'язок між цими явищами. У 20 відсотках випадків чітких резуль­ татів не одержано, тимчасом як 3 відсотки дають підстави для висновку, що споглядання насильства на телеекрані фактично тамує агресію (Anderson, 1977; Liebert et al. 1982).

Проведені Андерсоном дослідження відзначалися використаними методами, стійкістю виявленого зв'язку між демонстрацією насильства і агресією та визначенням поняття «агресивна поведінка». У кримі­ нальних драмах, де демонструється насильство (як у багатьох дитячих мультфільмах), закладено важливі теми правосуддя і кари. У кримі­ нальних драмах злочинці потрапляють до рук правосуддя значно часті­ ше, ніж у реальному житті, а в мультфільмах неґативні чи небезпечні персонажі переважно «дістають по заслугах». Часті випадки демонстра­ ції насильства необов'язково спричинюють наслідування серед глядачів, котрих, можливо, утримують від цього моральні засади. Загалом у до­ слідженні «впливу» телебачення на аудиторію глядачі (і діти, і дорослі) розглядались без розбору, як пасивні у своїх реакціях на побачене особи.

Сумнівно, що подібний матеріал у відеоіграх, на телеекрані чи в кінозалі викликає у глядачів потяг до насильства. Також немає пев­ ності в тому, що Вікторове захоплення «нінтендо» негативно позна-

чається на його успішності в школі. Вплив відеоігор, як правило, підпорядкований зацікавленості в добрих результатах у навчанні. Інакше кажучи, коли учні виявляють сильне небажання вчитися, за­ хоплення телебаченням чи відеоіграми, як правило, посилює це неба­ жання. При цьому відеоігри і телебачення можуть перетворитися на прихисток від обридливого шкільного оточення.

Утім, відеоігри можуть допомогти у розвитку навичок, що прида­ дуться як у навчанні, так і в активній участі в суспільному житті, яке дедалі більше залежить від електронних комунікацій. На переко­ нання Марші Кіндер, потяг її сина Віктора до «нінтендо» сприятливо позначився на інших сторонах його життя. Наприклад, що краще він грав у відеоігри, то більше розвивався його нахил до малювання.

Роберт Ходж та Дейвід Тріп наголошують, що реакція дітей на телепрограми виявляється в інтерпретації або читанні екранізованих творів, а не простому сприйнятті змісту програм (Hodge and Tripp, 1986). На їхню думку, більшість досліджень не враховує складність розумових процесів у дітей. Перегляд телепрограм, навіть найзвичайніших, не є нижчим рівнем інтелектуальної діяльності; діти «зчиту­ ють» програми, пов'язуючи їх з іншими системами значень у їхньому повсякденному житті. Наприклад, навіть малюки усвідомлюють, що насильство в засобах масової інформації не є «реальним». Згідно з Ходжем і Тріпом, на поведінку впливає не саме по собі насильство в телепрограмах, а загальна схема оцінкових суджень, в межах якої воно подається і «зчитується».

Соціологічні дослідження телевізійних новин

У соціологічних дослідженнях телебачення велика увага приділяла­ ся ролі новин. Значна частина населення не читає газет, отже, теле­ візійні новини є головним джерелом інформації про те, що відбу­ вається у світі. Одні з найвідоміших та суперечливих досліджень ролі телевізійних новин проводилися Glasgow Media Group в універ­ ситеті Ґлазґо, яка опублікувала серію праць стосовно презентації новин: «Погані новини», «Ще більше поганих новин», «Справді погані новини» та «Новини про війну і мир». У кожній з цих книжок дотримано подібної стратегії дослідження, хоча фокус пошу­ ків і зміщувався.

«Погані новини» (1976), їхня перша і найвпливовіша книга, ана­ лізує транслювання новин на всіх каналах (тоді 4-го каналу ще не існувало) за період із січня по червень 1975 року. Метою було прове­ дення систематичного та об'єктивного аналізу змісту новин і способів їх презентації. У «Поганих новинах» увага приділялась ілюстрації конфліктів у виробництві. У наступних виданнях більше розгляда­ лися політичні події та війна на Фолклендських островах.

У книжці «Погані новини» робився висновок про те, що в теленовинах виробничі відносини, як правило, висвітлюються вибірково й упереджено. Такі терміни, як «небезпека», «радикали» та «безглуз­ дий страйк», свідчили про антипрофспілкову орієнтацію коментато-

рів. Як правило, набагато частіше говорилося про руйнівні для дер­ жави наслідки страйків, аніж про їхні причини. У використаних зйомках вимоги страйкарів часто подавалися як абсурдні й аґресивні. Наприклад, відеозйомки страйкарів, котрі перекривають робітникам вхід на фабрику, зосереджують увагу на періодичних сутичках, на­ віть якщо вони траплялися нечасто.

Крім того, у «Поганих новинах» підкреслювалося, що особи, відпо­ відальні за вісті, діють у ролі сумлінних стражів на шляху актуальних новин, інакше кажучи, добирають те, що може побачити громадсь­ кість. Наприклад, страйки, під час яких відбувалося протистояння між робітниками та керівництвом підприємства, можна було висвіт­ лювати ширше. Важлива тема тривалого виробничого конфлікту знач­ ною мірою ігнорувалася. На думку «Media Group», погляди тележур­ налістів відбивають світогляд панівних груп суспільства, які зазвичай вважають страйкарів небезпечними і безвідповідальними людьми.

Критичні відгуки

Праці групи «Медіа» викликали бурхливі дискусії як у середовищі мас медіа, так і в академічних колах. Деякі продюсери новин звину­ ватили дослідників в упередженому ставленні до подій, котрі висвіт­ лювалися, на їхню думку, на користь страйкарів. Продюсери наго­ лошували на тому факті, що в «Поганих новинах» містився розділ