Материал: Gidens_Sotsiologiya2

«Про профспілки та засоби масової інформації», але не існувало та­ кого розділу, як «Менеджмент і засоби масової інформації». За твер­ дженням критиків медіа, слід було висвітлити цю проблему, оскіль­ ки керівники компаній часто звинувачують журналістів в упередже­ ному ставленні до них, а не до страйкарів.

Подібні аргументи висували й академічні критики. Мартін Герісон (1985) одержав доступ до відеозаписів новин, трансльованих ком­ панією «Ай-Ті-Ен» (ITN) протягом досліджуваного групою початко­ вого періоду. Виходячи з цього, він стверджував, що п'ятимісячний період, проаналізований у дослідженні, був нетиповим. Значна кіль­ кість днів цього періоду була втрачена. Всі ці події у блоку новин висвітлити було неможливо, а отже, прагнення зосередитися на найколоритніших епізодах було зрозумілим.

На думку Герісона, група «Медіа» помилялася, стверджуючи, що в теленовинах занадто багато уваги приділялося наслідкам страйків. Врешті-решт, від страйків страждає набагато більше людей, ніж ті, що беруть у них участь. Деколи життєдіяльність мільйонів людей зазнає збою через дії жменьки осіб. Нарешті, згідно з висновками Герісона, деякі з тверджень групи «Медіа» були просто-напросто хибними. Наприклад, усупереч висновкам групи, у теленовинах, як правило, називалися задіяні в конфліктах профспілки і відзначався офіційний чи неофіційний характер страйків.

У відповідь на ці критичні закиди члени групи зауважили, що дослідження Герісона частково фінансувалися з коштів «Ай-Ті-Ен», що, ймовірно, позначилося на його академічній неупередженості. До­ сліджені Герісоном відеозаписи мали незавершений характер, і до них було включено кілька сюжетів, котрі взагалі ніколи не транслю­ валися «Ай-Ті-Ен».

Відтоді члени групи «Медіа» провели низку подальших дослід­ жень. У статті під назвою «Побачити — значить повірити» один із членів групи Ґреґ Філоу — навів результати дослідження, спираю­ чись на спогади людей про минулі події (Philo, 1991). Зокрема, він роз­ питував людей про подробиці страйку шахтарів 1984—1985 років — великомасштабного і тривалого протистояння профспілки шахтарів, яку очолював Артур Скарґіл, та консервативного уряду пані Тетчер.

Філоу показував різним групам людей фотографії епізодів страй­ ку і просив їх написати про ці події репортажі, так ніби вони були журналістами. Крім того, він розпитував їх про події страйку, зокре­ ма цікавлячись характером страйку, — мирним він був чи антаго­ ністичним. Він виявив, що описане людьми дуже нагадувало перші випуски теленовин, котрі виходили під час страйку. Багато фраз пов­ торювалося дослівно.

Більша половина людей вважала, що пікетування під час страйку мало переважно насильницький характер (насправді випадки насиль­ ства траплялися дуже рідко). За висновками Філоу, «іноді дуже важ­ ко критикувати матеріали домінуючих засобів масової інформації, якщо до альтернативних джерел даних доступу немає. За таких обставин нам не слід недооцінювати вплив мас медіа.

У праці «Одержавши повідомлення» група «Медіа» звела разом результати останніх досліджень трансляцій новин. Редактор книги Джон Елдрідж зазначає, що дискусія, викликана першою працею групи, триває й досі (Eldridge, 1993). Дати точне визначення об'єк­ тивності у висвітленні новин завжди дуже складно. Заперечуючи тим, хто доводить, нібито ідея об'єктивності позбавлена глузду (див. підрозділ про Жана Бодрільяра нижче), Елдрідж потверджує важли­ вість подальшого критичного ставлення до продукції засобів масової інформації. Точність у подачі новин можна і треба досліджувати. Врешті-решт, коли мова йде про результати футбольних матчів, ми сподіваємося на їхнє точне висвітлення. На переконання Елдріджа, цей простий приклад нагадує нам, що в подачі новин завжди треба дотримуватися правди.

І все-таки суть полягає в тому, що новини ніколи не бувають простим описом фактичних подій певного дня або певного тижня. Новини — це комплексне утворення, яке постійно впливає на висвіт­ лювані теми. Скажімо, коли в програмі новин бере участь політик, котрий коментує якесь суперечливе питання, приміром, стан еконо­ міки та можливі засоби його поліпшення, то цей коментар сам по собі стає новинами для наступних програм.

Телебачення і жанр

Сьогодні телебачення функціонує безперервним потоком. Програми можуть перериватися рекламними роликами, проте прогалин не бу­ ває. Якщо екран хоч на хвилину спорожніє, телекомпанії доведеться за це вибачатися. І продюсери, і глядачі вважають телебачення без­ конечним. І справді, багато каналів взагалі ніколи не залишають ефірного простору.

Телебачення — це потік, однак програмування телепередач — це мішанина. Наприклад, програма на один-єдиний вечір здебільшого містить цілу низку цілком відмінних програм, трансльованих почер­ гово. Щоб внести ясність у, на перший погляд, хаотичну природу програмування телепередач, доцільно скористатися поняттям жанру (Abercrombie, 1996). Жанр означає спосіб тлумачення авторами про­ грам та глядачами того, що транслюється, тобто класифікацію про­ грам цими групами (наприклад, новини, «мильні опери», ігрові шоу, мюзикли або трилери). Кожний жанр має свої правила та умовності, що виокремлюють його серед інших.

Ці правила почасти стосуються змісту програм. Наприклад, сюже­ ти «мильних опер» відбуваються в домашньому оточенні, дія вестер­ нів — в історичному контексті Америки XIX століття. Існують пра­ вила також щодо персонажів та контекстів. Головні герої «мильних опер» — члени родини в домашній обстановці — у трилерах відхо­ дять на другий план. Жанри, крім того, створюють різні очікування. Напруженість і таємничість сюжету є необхідною умовою детектив­ ного серіалу, проте це здебільшого не характерно для «мильних опер».

Телепродюсери зазвичай знають сподівання аудиторії і діють відпо­ відним чином. Це дозволяє їм упорядкувати свою діяльність і створити команду акторів, режисерів та сценаристів, які спеціалізуються у пев­ ному жанрі. Можна знову й знову користуватися тими самими декора­ ціями, реквізитом та костюмами. У міру звикання глядачів до перегляду регулярних телепрограм у певному жанрі, можна здобути прихильність аудиторії. Звичайно, задля досягнення своєрідного стилю програми можна також вийти за межі жанру або зумисне порушити його кано­ ни. Наприклад, комедію «Недев'ятигодинні новини» створено у жанрі теленовин. Зрозуміло, спочатку це шокувало глядачів, проте аудито­ рія незабаром звикла до факту належності програми до жанру комедії.

Відмінності між жанрами не завжди чітко визначені, і з часом їх розмежування, відповідно до змін продюсерських та глядацьких упо­ добань, також змінюється. Наприклад, поліцейські серіали, такі як «Блюзи Хіл-стріт», набувають деяких рис «мильної опери». Жанри драми та документального фільму породжують жанр драматизації історичних подій, прикладом якого може бути драматизований серіал про президента Ніксона та Вотерґейтський скандал, де ролі Ніксона та його колеґ виконували актори.

«Мильна опера»

«Мильна опера» — це найпопулярніший жанр, створений телебачен­ ням. Серед найулюбленіших щотижневих телешоу Британії, що май­ же всі є «мильними операми», — «Істендери», «Вулиця коронації», «Бруксайд» і багато інших. Ніхто не знає походження означення «мильна опера», крім того, що воно виникло у США. Деякі серіали, котрі тепер вважаються «мильними операми», не були задумані як такі і датовані періодом, коли термін «мильна опера» ще не увійшов до вжитку в Сполученому Королівстві. Приміром, серіал «Вулиця коронації» проіснував роки, перш ніж його було віднесено до кате­ горії «мильних опер».

«Мильні опери» поділяються на різновиди, або піджанри, прина­ ймні на британському телебаченні. Такі «мильні опери», як «Вулиця коронації», зняті в Сполученому Королівстві, зазвичай є простеньки­ ми і приземленими, в них часто йдеться про життя небагатих людей. Друга категорія — це фільми американського виробництва, в бага­ тьох з яких, наприклад, у «Даласі» чи «Династії», показано життя набагато ефектніших героїв. Третю категорію становлять австралій­ ські картини, такі як «Сусіди». Це, як правило, недорогі фільми, що розповідають про побут і життя представників середнього класу.

«Мильні опери» в цілому нагадують телесеріали: вони такі ж не­ скінченні. Окремі серії можуть закінчуватись, певні персонажі з'яв­ лятися і зникати, проте сам серіал не закінчується доти, доки його не знімуть з ефірного часу. Напруга між серіями створюється завдяки так званим «кліф-хенґерам». Епізод зненацька переривається саме перед якоюсь важливою подією, і глядачеві доводиться чекати на­ ступної серії, щоб стати свідком подальшого розвитку подій.

реґулярного перегляду. З окремо взятої серії важко щось збагнути. У «мильній опері» вибудовується історія, котру постійний глядач добре знає: він (вона) знайомляться з героями, їхніми вдачею та життєвим досвідом. Сюжетні лінії, що, сплітаючись, утворюють такий сцена­ рій, перш за все є особистісними й емоційними. У більшості «миль­ них опер» соціальним чи економічним проблемам приділяється мало уваги, вони проникають до сюжету тільки ззовні.

Такі характеристики значною мірою пояснюють, чому «мильні опери» регулярно дивиться значно більше жінок, ніж чоловіків. У більшості країн жінок вважають знавцями не тільки механіки родин­ ного кола, в якому розвивається сюжет «мильних опер», їх вважають також особливо схильними до сентиментальності та емоційних пере­ живань.

Соціологи мають різні думки щодо того, чому «мильні опери» такі популярні, а вони популярні в усьому світі — не тільки в Британії чи Америці, але й в Африці, Азії та Латинській Америці. Існує думка, що вони дають змогу втекти від реальності, особливо, коли жінки вважають своє життя сірим і безрадісним. Однак такий погляд не зовсім переконливий, адже в багатьох «операх» показано людей, чиє життя не менш проблематичне. Є слушність у думці, що «мильні опе­ ри» адресовані універсальним властивостям особистого та емоційного життя. В них розглядаються дилеми, з котрими може зіткнутися ко­ жен, і, можливо, вони навіть допомагають деяким глядачам більш творчо підходити до свого власного життя.

Наскільки ж велике значення засобів масової інформації? Це одна з головних проблем для тих, хто береться з'ясувати роль мас медіа у формуванні суспільного розвитку та соціальної організації. Саме ці теорії ми зараз розглянемо.

ТЕОРІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ Перші теорії

Двома першими впливовими теоретиками сфери засобів масової ін­ формації були канадські автори Гаролд Ініс та Маршал МакЛуан. Ініс (1950, 1951) стверджував, що різноманітні мас медіа суттєво впливають на організацію контрастних форм суспільства. Деякі мас медіа діють тривалий період часу, проте їх важко перемістити в просторі. Це, наприклад, стосується ієрогліфів — вирізьблених на камені написів, що належать деяким стародавнім цивілізаціям. На­ писи на камені існують тривалий час, проте їх нелегко транспорту­ вати. Це невдалий засіб підтримання контакту з віддаленими місце­ востями. Тому країни, що залежать від такої форми комунікації, не можуть мати значні розміри. КОМУНІКАЦІЯ означає передачу ін­ формації від однієї особи чи групи осіб до іншої чи то в усному, чи в якомусь іншому вигляді.

Послання на тонкому матеріалі, такому як папірус (що подібний до паперу і виготовляється зі стебел рослин), легше перевозити на відстань, уможливлюючи тим самим більші масштаби суспільства. Так, папірус давав римлянам змогу зберігати велику імперію, уряд якої поширював свій контроль на віддалені реґіони.

МакЛуан (1964) розвинув деякі з ідей Ініса і, зокрема, застосував їх до мас медіа сучасних індустріально розвинених країн. Згідно з МакЛуаном, «послання є посередником». Тобто особливості мас медіа у суспільстві впливають значно більше на його структуру, ніж на зміст чи повідомлення, що їх передають засоби інформації. Напри­ клад, телебачення як посередник істотно відрізняється від надруко­ ваної книжки. Воно має електронний, візуальний характер і склада­ ється з флюїдних образів. Повсякденне життя суспільства, в якому телебачення відіграє ключову роль, суттєво відрізняється від суспіль­ ства, де існує тільки книгодрукування. Так, програми теленовин миттєво передають інформацію світового значення мільйонам людей. На думку МакЛуана, електронні мас медіа створюють те, що він на­ звав «глобальним містечком». Люди у всьому світі дивляться ви­ пуски головних новин у готовому вигляді і, таким чином, беруть участь у тих самих подіях. Наприклад, мільйони людей у різних країнах поінформовані про життя та проблеми принцеси Діани і сте­ жать за розвитком подій у британській королівській родині.

Ідеї Ініса та МакЛуана істотно вплинули на Жана Бодрільяра, по­ гляди котрого ми розглянемо кількома підрозділами нижче. Однак спочатку розглянемо теорії німецького соціолога і філософа Юрґена Габермаса.

Юрґен Габермас: громадська сфера

Німецький філософ і соціолог Юрґен Габермас, працю котрого ми розглядали в розділі 1, належить до Франкфуртської школи, до якої належала група авторів — послідовників К.Маркса. Вони, однак, вважали, що погляди Маркса потребують істотного оновлення і, з огляду на це, радикального перегляду. До того ж Маркс, на їхню думку, не приділяв достатньої уваги впливу культури в сучасному капіталістичному суспільстві.

Члени Франкфуртської школи здійснили поглиблене дослідження того, що вони назвали «індустрією культури», тобто індустрії розваг. Це фільми, телебачення, популярна музика, радіо, газети і журнали. На їхнє переконання, поширення індустрії культури з її невибагли­ вими та стандартизованими продуктами нівечить здатність індивідів мислити критично і незалежно. Мистецтво зникає, комерціалізуєть­ ся, породжуючи дивогляди на кшталт «найбільших хітів Моцарта».

Габермас розвинув деякі з цих тем, однак в інший спосіб. Він ана­ лізує розвиток мас медіа від початку XVIII століття аж до сьогод­ нішнього часу, досліджуючи появу і подальший занепад «громад­ ської сфери» (Habermas, 1989). Громадська сфера є сферою громад­ ських дискусій щодо проблем, які становлять загальний інтерес.