Материал: Gidens_Sotsiologiya2

454 14. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА

прагне до тривалого співробітництва з такими спритними підприєм­ цями» (Murdoch, 1994).

Деякий час Мердок очолював найбільшу в світі організацію мас медіа. Проте 1995 року його усунуто з цієї посади. Того року було про­ голошено злиття двох компаній — «Disney Company» та амери­ канської телевізійної мережі «Ей-Бі-Сі» (ABC). Утворилась корпора­ ція, більша за ту, яку очолював Мердок, а керував нею голова «Disney Company» Майкл Айзнер. Зацікавлена у виробництві фільмів та цілої низки інших підприємств, «Disney Company» ще до злиття була вели­ кою корпорацією світового масштабу. Айзнер матиме безпрецедентну владу у формуванні культурних смаків усього світу, оскільки діснеївські фільми та інша медіа-продукція проникають майже всюди.

Нова компанія в 1995 році одержала 16,5 мільярда доларів США прибутків порівняно з 8-мільярдним прибутком «News Corporation» Мердока. Айзнер ясно дав зрозуміти, що прагне конкурувати з Мердоком на азіатських ринках, які швидко розвивалися. Реакція Мер­ дока на злиття була така: «Вони тепер удвічі більші за мене». І відтак додав: «Це більша мішень». У перші роки автомобільної ери доміну­ вали «Форд» і «Дженерал Моторз». Складається враження, що Мер­ док і Айзнер мають намір домінувати на початкових стадіях епохи «інфодозвілля» (Leadbetter and Helmore, 1995).

Сільвіо Берлусконі

1976 року в Італії телебачення розділилося на більш як 600 різних каналів. Проте ці невеличкі компанії невдовзі опинились у складі «Mondadore» — великої телевізійної корпорації, що належала Сіль­ віо Бєрлусконі. Сьогодні серед глядачів мережі Бєрлусконі близько 40 відсотків італійської телеаудиторії; «RAI», державна телетрансляційна компанія, має приблизно таку саму частку, а решта нале­ жить меншим телестанціям. Окрім того, Бєрлусконі створив у Фран­ ції 5-й канал.

В Італії Сільвіо Бєрлусконі скористався впливом своєї медіа-імпе- рії, щоб прямим шляхом увійти до політичних кіл. 1994 року він привів до перемоги на виборах свою праву партію «Форца Італіа» і став прем'єр-міністром Італії. Однак був він на цій посаді недовго. Після відставки перед ним висунули ряд звинувачень у корупції на тій підставі, що він підкуповував інших партійних лідерів і викорис­ товував свої телестанції у боротьбі за владу.

«Сі-Ен-Ен»

Засновником «Сі-Ен-Ен», відомого каналу теленовин, який дивлять­ ся в багатьох країнах світу, є Тед Тернер. «Сі-Ен-Ен» починала з порівняно невеликого бюджету і спершу здивувала своїм успіхом інших працівників мас медіа. Згідно з Тернером, «Сі-Ен-Ен» першою зробила ставку на інтенсивну глобалізацію. Тернер розумів, що без­ ліч людей у світі говорять англійською або вивчають її. Вони за-

цікавлені у перегляді програм новин англійською мовою; це потріб­ но також англомовним туристам і бізнесменам, які зупиняються у престижних готелях по всьому світу.

Тернер каже: «Ми — піонери, і нашою філософією завжди було і є постійне прагнення приходити туди, де на нас чекають. Ми ніколи не намагаємося нав'язувати наш стиль або силувати будь-кого у будьякій формі чи в будь-який спосіб» (Turner, 1994, p. 39).

«Сі-Ен-Ен» має шість офісів в Азії і швидко розростається в цій частині світу, транслюючи свої програми через чотири супутники.

ПРОБЛЕМА РЕГУЛЮВАННЯ МАС МЕДІА

Розквіт медіа-підприємців і великих компаній інформаційного спря­ мування та їхній вплив непокоїть багатьох. Адже ці корпорації не просто продають свій товар, а впливають на погляди людей. Влас­ ники таких корпорацій, той же Мердок чи Берлусконі, не прихо­ вують своїх правих політичних поглядів, що, природно, викликає занепокоєння політичних партій та інших груп, котрі дотримуються інших політичних переконань.

Думка Мердока про те, що монополії створюються винятково уря­ дами, містить елемент істини. Мердок не є монопольним постачаль­ ником інформації, йому довелося йти на значний фінансовий ризик і зазнавати збитків, щоб здобути становище, яке він тепер посідає. Він стикається з конкуренцією не тільки інших медіа-гігантів, таких як очолюваний Айзнером, але й багатьох інших суперників. І все-таки думка, що ринкова конкуренція стримує великі фірми від панування

вгалузях, є щонайменше спірною.

Увсіх країнах, де усвідомлюють цей факт, право власності на засоби масової інформації регулюються законом. Але наскільки суво­ ро слід їх контролювати? І чи можуть національні уряди, враховуючи глобальний характер медіа-підприємств, покладати серйозні надії на контроль за ними?

Проблема регулювання мас медіа значно складніша, ніж мо­ же видатись на перший погляд. Очевидно, що різноманітні форми медіа-організацій відповідають інтересам громадськості, оскільки при цьому можна порівняти різні групи і політичні перспективи. Однак накладення обмежень на право володіння та використання певних форм інформаційної технології може позначитися на еконо­ мічному становищі сектора засобів масової інформації. Країна, де іс­ нують суворі обмеження, може відстати від інших у своєму розвитку. Індустрія засобів масової інформації є одним із секторів сучасної еко­ номіки, що швидкими темпами розвиваються; як очікується, в одній лише галузі аудіовізуальної продукції в наступні десять років буде створено два мільйони нових робочих місць.

Критики концентрації мас медіа стверджують, що великі медіакомпанії мають надмірну владу. З іншого боку, підприємці перекона­ ні, що за наявності регулювання вони не можуть приймати ефективні

комерційні рішення, а отже, не витримають глобальної конкуренції. Більше того, вони запитують: хто здійснюватиме регулювання? Хто регулюватиме діяльність регуляторів?

Справді, досі проводилося дуже мало досліджень того, наскільки форма власності на засоби масової інформації пов'язана із змістом матеріалу (Purnell and Collins, 1995). Це питання дійсно складне з огляду на розмаїтий спектр форм мас медіа, що існував до 1970-х років. Ще важче досліджувати цю проблему в умовах поширення нових інтерактивних засобів мас медіа, наприклад, відео на замов­ лення.

Спроби внести ясність у проблему регулювання не дали бажаного результату. Наприклад, у країнах Європейського Союзу існує плу­ танина з різними законами, що регулюють діяльність мас медіа. На конференції 1991 року з питань політики засобів масової інформації члени Ради Європи намагалися дійти згоди після кількарічного обго­ ворення проблеми регулювання мас медіа. Узгоджених результатів не досягнуто.

Провідною ниткою політики регулювання мас медіа може бути визнання того факту, що панування на ринку двох чи трьох великих інформаційних компаній одночасно загрожує і необхідній економіч­ ній конкуренції, і демократії, адже власники засобів масової інфор­ мації не обираються. У цьому випадку можна скористатися існуючим антимонопольним законодавством, котре, однак, відмінне в різних країнах Європи та в інших індустріальних країнах. Наприклад, ЄС нещодавно заблокував діяльність спільного підприємства кабель­ ного телебачення, заснованого фірмами «Deutsche Telekom», «Bertel­ smann» та «Kirch Group».

Конкурентоздатність означає або принаймні має означати плюра­ лізм, що, як вважається, сприяє демократії. Однак чи достатньо одного плюралізму? Багато хто посилається на приклад СІЛА, дово­ дячи, що розмаїття каналів мас медіа не гарантує якості й точності змісту. Приміром, досліджуючи функціонування телебачення у США, Джей Блумлер виявив, що воно «несприятливе для діапазону транслювання — форми програми, потрібної якості, впливу на гляда­ чів та набуття досвіду» (Blumler, 1986, p. 141).

Дехто вбачає в підтримці міцного державного інформаційного сектора ключ до припинення панування великих медіа-компаній. Проте у державних систем трансляції, таких як «Бі-Бі-Сі» у Брита­ нії, існують власні проблеми. У більшості країн такі мережі посідали монопольне становище і ефективно використовувалися як засоби пропаґанди політики уряду. Питання про те, хто має регулювати реґуляторів, постає тут з особливою силою.

Одна з проблем, що ускладнює питання регулювання мас ме­ діа, — дуже швидкі темпи технологічних змін. Засоби масової інфор­ мації постійно зазнають впливу технічних інновацій. Найважливіші з них нині стосуються ролі мультимедіа та Інтернету, яку ми розгля­ немо в заключних параграфах цього розділу.

різних технологій (приміром, візуальне зображення і звук), тепер можна поєднати в одному єдиному пристрої (такому як комп'ютер CD-ROM тощо). Швидкодія комп'ютерів подвоюється кожні півтора року, а технологія досягла етапу, на якому відеоплівку можна пере­ творити на малюнок на екрані персонального комп'ютера, і навпаки.

Неґропонте прорікає, що персональний комп'ютер (ПК) стане мультимедійним орієнтиром на майбутнє. Існуючі комп'ютери вже мають діапазон мультимедійних можливостей. Але їхній перелік іс­ тотно розшириться. ПК, окрім того, перетвориться на телевізор і елек­ тронний «вхід» для кабельного, телефонного та супутникового зв'язку. У майбутньому окремі індустрії виробництва телеприймачів не існуватимуть. Цифрове опрацювання також сприятиме розвиткові інтерактивних засобів інформації, дозволяючи індивідам брати участь у тому, що бачать чи чують, або самим конструювати ситуацію.

Роль «інформаційної супермаґістралі» жваво обговорювалася в се­ редині 1990-х років. Цей термін кілька разів вживав у виступах віцепрезидент США Ел Ґор. Супермаґістраль — це радше образ майбут­ нього, ніж характеристика сучасного. У майбутньому існує мож­ ливість з'єднати більшість або й геть усі домівки скловолоконним кабелем. Електронний вхід, про який говорить Неґропонте, з'явиться у кожному помешканні. Зараз чотири різні технології йдуть до осель чотирма окремими електронними стежками: телефон, наземні транс­ ляції, кабельний та супутниковий зв'язок. (Звісно, не кожен з нас має всі чотири). У майбутньому всі передаватимуть інформацію по