Материал: ненф х-би нн

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ46/172

Уразі ураження нирок (олігурія, гематурія) не збільшують добовий об'єм рідини наступного дня, якщо АТ нормальний; якщо олігурія (не > 1 мл/кг/год.) утримується довше 24 год., призначають інфузію фізрозчину в дозі навантаження 10-20 мл/кг/год. і за відсутності сечі протягом години одноразово вводять лазикс (1 мг/кг). Рутинне призначення сечогінних препаратів (лазикс, манітол) дозволяє зменшити набряк мозку, однак не поліпшує віддалених наслідків асфіксії, а тому не рекомендується.

За умови стабільного стану дитини зазначені вище життєві функції контролюють щонайменше кожні 3 год. і підтримують їх нормальні показники.

Уразі появи (наявності) ДР (апное, ціаноз, тахі/брадипное, ретракції, стогін на видиху) надають допомогу дитині залежно від ступеня важкості ДР, підтримуючи прийнятні показники оксигенації і вентиля-

ції (див. тему «Захворювання легень у новонароджених»).

4.6.2.1. Лікування судом За наявності судом негайно визначають вміст глюкози у крові.

Якщо цей показник < 2,6 ммоль/л, поволі струминно вводять 10 % розчин глюкози з розрахунку 2 мл/кг протягом 5-10 хв., після чого переходять на постійне введення 10 % розчину глюкози з розрахунку 6-8 мг/кг/хв. (див. тему «Недоношені діти»). Через 30 хв. повторно визначають рівень глюкози в крові:

-якщо початковий рівень глюкози крові > 2,6 ммоль/л або якщо після корекції гіпоглікемії судоми не зникли, вводять фенобар-

бітал, а за його відсутності – фенітоїн; Фенобарбітал призначають внутрішньовенно або внутрішньо (піс-

ля початку ентерального харчування) в дозі навантаження 20 мг/кг протягом 5 хв.;

Якщо після введення фенобарбіталу судоми не припинилися протягом 30 хв., вводять другу дозу фенобарбіталу з розрахунку 10 мг/кг;

Якщо після введення другої дози фенобарбіталу судоми через 30 хв. не припинилися, розпочинають внутрішньовенне введення фенітоїну з розрахунку 20 мг/кг:

- розраховану кількість розводять у 15 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і вводять зі швидкістю 0,5 мл/хв. протягом 30 хв.

За відсутності або неефективності фенобарбіталу і фенітоїну можна використати:

47

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ47/172

-діазепам (седуксен, реланіум) - 0,1-0,3 мг/кг/дозу; за відсутності ефекту рекомендовано повторне введення через 15-30 хв. або постійна інфузія з розрахунку 0,3 мг/кг/год.;

-лідокаїн - доза навантаження – 2 мг/кг з переходом на постійну підтримуючу інфузію - 4-8 мг/кг/год.; підтримуючу дозу титрують до досягнення ефекту;

-тіопентал - 10-15 мг/кг/дозу розводять 0,9 % розчином натрію хлориду, щоб отримати 0,5% розчин, і вводять внутрішньовенно зі швидкістю 3-5 мл/кг/год. під контролем АТ та ЧСС, підбираючи дозу індивідуально. Тіопентал не використовують за наяв-

ності самостійного дихання у новонародженого.

У разі необхідності коригують електролітні порушення.

За наявності центрального ціанозу або інших ДР – призначають кисневу терапію.

Якщо судоми повторюються протягом двох наступних днів – призначають фенобарбітал внутрішньо в дозі 5 мг/кг один раз на добу і продовжують лікування протягом 7 днів після останнього епізоду судом.

Спостерігають за немовлям протягом 3 днів після закінчення курсу фенобарбіталу.

Якщо судоми з’являються після двох днів їх відсутності – повторюють лікування згідно з вище зазначеними рекомендаціями.

4.6.2.2. Забезпечення стабільної гемодинаміки Підтримують ЧСС у межах – 110-160 за 1 хв.

Підтримують середній артеріальний тиск (САТ) вище рівня, що відповідає гестаційному віку новонародженого в тижнях.

Якщо виникає артеріальна гіпотензія (САТ < гестаційного віку дитини у тижнях):

-розпочинають внутрішньовенне введення 0,9 % розчину натрію хлориду в дозі 10-20 мл/кг протягом 30 хв.

-якщо після введення 0,9 % розчину натрію хлориду АТ не нормалізується, призначають постійну внутрішньовенну інфузію допаміну, починаючи з 5 мкг/кг/хв. під контролем показника САТ:

 якщо протягом 15 хв. ведення допаміну в дозі 5 мкг/кг/хв САТ

не підвищується (рефрактерна гіпотензія), слід поступово (через кожні 15 хв.) збільшувати дозу допаміну до 20-30 мкг/кг/хв. поки не нормалізується САТ;

48

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ48/172

у разі неефективності допаміну в дозі 15-20 мкг/кг/хв. слід розпочати внутрішньовенну інфузію добутаміну в дозі 10-20 мкг/кг/хв (останній можна призначати в комбінації з допаміном

або окремо) під контролем показника САТ .

-у дитини з підозрою на асфіксію доцільніше розпочинати стабілізацію гемодинаміки з призначення внутрішньовенної інфузії добутаміну з розрахунку 10-20 мкг/кг/хв. У разі неефективності добутаміну

вдозі 20 мкг/кг/хв додатково призначають допамін, починаючи з 10 мкг/кг/хв., і за відсутності ефекту поступово (через кожні 15 хв.) збільшують дозу до 20-30 мкг/кг/хв.

-за неефективності попередніх заходів використати внутрішньовенне введення адреналіну або норадреналіну в дозі 0,5-1,0 мкг/кг/хв. (можна призначати в комбінації з іншим пресорним аміном або окремо).

-призначення пресорних амінів вимагає обов’язкового моніторингу артеріального тиску (АТ).

-якщо, незважаючи на корекцію судинного об’єму крові і призначення зазначених інотропних препаратів у максимальних дозах, АТ не нормалізується, слід передбачити необхідність додаткового застосування глюкокортикоїдів:

 гідрокортизон – 2-10 мг/кг/добу за 2-4 внутрішньовенних вве-

дення або  дексаметазон – 0,25 мг/кг внутрішньовенно одноразово або дві-

чі, через 12 год.

- раннє постнатальне призначення глюкокортикоїдів може супроводжуватись численними негативними наслідками (найважливіший з яких – важке ураження ЦНС) і тому треба використовувати мінімальні ефективні дози і тривалість курсу.

4.6.2.3. Інші заходи Коригують підтверджені лабораторно порушення, підтримуючи

рівень глюкози в крові у межах 2,6-5,5 ммоль/л, рівень загального кальцію – 1,75-2,73 ммоль/л, рівень натрію – 134-146 ммоль/л, рівень калію – 3,0-7,0 ммоль/л.

Забезпечують зціджування молозива/молока матір’ю з перших годин після народження, вживають додаткових заходів, щоб підтримати лактацію. Вирішують питання про початок ентерального харчування залежно від динаміки клінічного стану дитини.

49

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ49/172

Після припинення судом, зменшення клінічних ознак синдрому пригнічення, стабілізації показників усіх життєвих функцій і за наявності кишкової перистальтики можна розпочинати ентеральне харчування. Спочатку доцільно використати альтернативний метод годування (зонд, чашка, ложка) зцідженим грудним молоком, а в разі його відсутності – сумішшю. Починають ентеральне харчування з мінімального об’єму молока (суміші), який сприймається дитиною. Збільшують добовий об’єм ентерального харчування обережно і поступово, паралельно зменшуючи об’єм внутрішньовенної інфузії.

Якщо загальний стан дитини поліпшується, вона не потребує кисневої терапії і показники життєвих функцій залишаються стабільними без додаткових втручань, роблять спробу прикласти немовля до грудей. З початком грудного вигодовування поступово зменшують об’єм молока, який дитина отримує альтернативним методом.

Сучасним стандартом профілактики і лікування ГІЕ в розвинених країнах уважається лікувальна гіпотермія. Однак, ця сучасна лікуваль- но-профілактична технологія поки що майже не використовуються в Україні.

4.6.3. Найважливіші наслідки Загальна летальність новонароджених з асфіксією у розвинених

країнах коливається у межах 10-30 %, а частота неврологічної неповносправності у дітей, які вижили, становить 15-45 %.

Ризик ДЦП у новонароджених, які перенесли перинатальну асфіксію, може перевищувати 10 % (порівняно з 0,2 % у загальній популяції).

Специфічні наслідки залежать від важкості енцефалопатії (див. розділ 4.4.3), наявності судом ( ризик ДЦП в 50-70 разів; якщо виникають в перші 12 год. після народження – ризик смерті найвищий 50 %), а також відхилень від норми, які виявляються на ЕЕГ (див. розділ 4.4.4) і томограмах (нормальний результат дифузної ЯМ томограми у віці 2-18 днів асоціюється з виживанням без неврологічних наслідків до 12-18 міс; ранні явні ураження сірої речовини (базальні ґанґлії) пов’язані з найгіршим прогнозом).

5. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ

5.1. Питання для самоконтролю

50

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ50/172

1.Визначення і діагностичні ознаки перинатальної асфіксії.

2.Визначення і класифікація неонатальної енцефалопатії.

3.Шкала Апґар і сучасні вимоги до її використання.

4.Найважливіші причини перинатальної асфіксії.

5.Патофізіологія перинатальної асфіксії.

6.Сучасні методи оцінки стану плода.

7.Сучасна схема реанімації новонароджених.

8.Обладнання, що використовується для реанімації новонароджених.

9.Основні процедури первинної реанімації новонароджених (штучна вентиляція легень, непрямий масаж серця, інтубація трахеї, введення медикаментів).

10.Клінічна симптоматика важкого гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС і внутрішніх органів.

11.Принципи післяреанімаційного лікування новонароджених.

12.Принципи профілактики та диспансерного нагляду за дітьми, які перенесли перинатальну асфіксію.

5.2.Тестові завдання

1.Який результат додаткового обстеження має найбільшу діагностичну цінність щодо підтвердження діагнозу «асфіксія новонародженого»?

A.Нейросонографія в першу добу після народження дитини

B.Рентгенографія органів грудної клітки

C.Вміст у крові з артерії пуповини Ca2+, Na+, K+

D.Метаболічний ацидоз у крові з артерії пуповини

E.Газовий ацидоз у крові з вени пуповини

2. Як впливатимуть на мозковий кровоплин новонародженого з підозрою на асфіксію гіпоксемія і гіперкапнія?

A.Мозковий кровоплин буде зростати

B.Мозковий кровоплин не зміниться внаслідок здатності до авторегуляції

C.Мозковий кровоплин зменшиться

D.Мозковий кровоплин не зміниться без паралельного розвитку ацидозу

E.Лише гіпоксемія спричинюватиме зміни мозкового кровоплину

3. Через 5 хв. після народження доношена дитина кричить, актив-

51