Материал: ненф х-би нн

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ36/172

Дитина повинна лежати на твердій рівній поверхні. Важливо забезпечити надійну фіксацію її спини. Виконують непрямий масаж серця, натискаючи на нижню третину грудини (вона знаходиться відразу під умовною лінією, що сполучає соски). Використовують 2 техніки непрямого масажу серця: метод великих пальців (на грудину натискають подушечками двох великих пальців, а решта пальців обох рук підтримують спину дитини) і метод двох пальців (на грудину натискають кінчиками двох пальців однієї руки, 2-м і 3-м або 3-м і 4-м; водночас інша рука підтримує спину дитини; рис. 6). Методу великих пальців надають перевагу, а інший метод може бути корисним, якщо потрібний доступ до пупкової ділянки (для катетеризації вени пуповини).

Рис. 5. Техніка проведення кисневої терапії під час реанімації.

Глибина натискувань має становити одну третину передньозаднього діаметра грудної клітки. Натискування здійснюють перпендикулярно до поверхні грудної клітки. Важливо координувати непрямий

37

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ37/172

масаж серця зі ШВЛ, уникаючи одночасного проведення обох процедур. Після кожних трьох натискувань на грудину роблять паузу для проведення вентиляції, після чого натискування повторюють. Важливо забезпечувати відновлення об’єму грудної клітки після кожного натискування. Пальці від її поверхні не відривають. За 2 с потрібно зробити 3 натискування на грудину (90 за 1 хв) і одну вентиляцію (30 за 1 хв), - разом 120 дій за хвилину. Важливо не натискати на мечоподібний відросток, щоб запобігти ушкодженню печінки. Основним критерієм ефективності непрямого масажу серця також є зростання ЧСС. Тому, після кожних 30 с цієї процедури повторно оцінюють ЧСС і вирішують, що робити далі. Припиняють непрямий масаж серця, якщо ЧСС ≥ 60 ударів за хвилину.

A B

Рис. 6. Дві техніки непрямого масажу серця: великих пальців (А) і двох пальців (В).

Якщо є підстави вважати, що потреба реанімації дитини на першому місяці життя пов’язана з серцевими причинами, може використовуватись співвідношення між компресіями і вентиляціями 15:2. Однак, така ситуація не є типовою для реанімації відразу після народження.

4.5.8. Інтубація трахеї Інтубація трахеї може здійснюватись на будь-якому з етапів реа-

німації новонароджених: 1) у разі необхідності відсмоктати меконій із трахеї; 2) якщо вентиляція мішком і маскою неефективна або довготривала; 3) для полегшення координації непрямого масажу серця і вентиляції. Показаннями до інтубації трахеї є також підозра на наявність діафрагмальної грижі або екстремальна недоношеність. Момент інту-

38

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ38/172

бації трахеї буде також визначатись кваліфікацією медичного працівника, який надає допомогу дитині.

Для інтубації трахеї новонароджених використовують ендотрахеальні трубки чотирьох розмірів з однаковим діаметром (до 28 тиж гес-

тації - 2,5 мм; 28-33 тиж - 3,0 мм; 34-38 тиж - 3,5 мм; > 38 тиж – 4 мм).

Голосова зв’язка

Позначка рівня голосової щілини на трубці

Рис. 7. Уведення трубки між голосовими зв’язками у трахею.

Належну глибину введення інтубаційної трубки у трахею визначають за формулою: сантиметрова позначка на трубці на рівні верхньої губи дитини = маса тіла дитини (кг) + 6. Тривалість спроби інтубації трахеї не повинна перевищувати 20 с. Якщо трахею новонародженої дитини не вдалося інтубувати протягом цього часу, слід зупинитися і відновити вентиляцію мішком і маскою до нормалізації показників життєвих функцій новонародженого. Після цього, у разі потреби, можна повторити спробу інтубації. Найбільш надійним і рекомендованим способом перевірки правильності місцезнаходження трубки є капнометрія. Інші ознаки правильного місцезнаходження трубки – збільшення ЧСС (найважливіший показник), наявність симетричних рухів грудної клітки під час вентиляції, дані аускультації аксилярних ділянок грудної клітки з обох боків і епігастральної ділянки, запотівання трубки під час видиху, відсутність ознак прогресивного збільшення живота, підвищення SpO2 і покращення активності новонародженого.

4.5.9. Застосування медикаментів Ліки дуже рідко використовують під час реанімації новонародже-

них. Їх призначення необхідно, якщо, незважаючи на адекватну вен-

39

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ39/172

тиляцію легень 100 % киснем і проведення непрямого масажу серця протягом 30 с, ЧСС залишається менше 60 за 1 хв.

Для реанімації новонароджених стандартно застосовують адреналін і засоби, що нормалізують судинний об’єм. Щоб увести ліки внутрішньовенно, слід обов’язково катетеризувати вену пуповини на мінімальну глибину, що забезпечує вільний зворотний відтік крові.

Адреналін. Показанням для введення адреналіну є ЧСС менше 60 за 1 хв. після щонайменше 30 с непрямого масажу серця і ШВЛ 100 % киснем.

Для реанімації новонароджених застосовують 0,01 % розчин адреналіну [1:10000] (щоб отримати розчин такої концентрації, до 1 мл 0,1 % або 0,18 % розчину адреналіну треба додати 9 мл 0,9 % розчину натрію хлориду). Внутрішньовенна доза – 0,1-0,3 мл/кг (0,01- 0,03 мг/кг). Ендотрахеальна доза – 0,5-1,0 мл/кг (0,05-0,1 мг/кг).

Розчин адреналіну вводять внутрішньовенно струминно швидко через катетер, уведений у вену пуповини (рис. 8). Ендотрахеальне введення можна використати поки забезпечується венозний доступ, хоча ефект від такого введення може бути сумнівним. Ендотрахеально адреналін вводять зі шприца безпосередньо у трубку або через зонд, уведений у трубку, й обов’язково відразу проводять декілька ефективних штучних вентиляцій легень під позитивним тиском. Якщо стан дитини не покращується, введення адреналіну повторюють через 3-5 хв лише внутрішньовенно.

Рис. 8. Правильне введення катетера у вену пуповини під час реаніма-

40

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ40/172

ції новонародженого.

Засоби, що нормалізують об’єм крові. Показанням для введення таких препаратів є гіповолемія, основною ознакою якої є відсутність поліпшення стану новонародженого під час реанімації, особливо, за наявності даних про можливу крововтрату. Інші симптоми гіповолемії

–блідість, слабке наповнення пульсу і відсутність ознак поліпшення кровообігу, незважаючи на всі реанімаційні дії. Рекомендований препарат – 0,9 % розчин натрію хлориду (фізіологічний розчин). Для корекції значної крововтрати може бути потрібною невідкладна трансфузія 0(I) Rh(-) еритромаси. 10 мл/кг фізіологічного розчину вводять внутрішньовенно повільно, протягом 5-10 хв.

Налоксону гідрохлорид. Уведення налоксону гідрохлориду не можна вважати засобом першої допомоги дитині з відсутнім самостійним диханням, якій насамперед потрібно розпочати вентиляцію під позитивним тиском. Відповідно до сучасних рекомендацій цей препарат не вводять в пологовому приміщенні. Показання – значне пригнічення дихання в новонародженого після відновлення нормальних ЧСС і кольору шкіри на фоні ШВЛ за умови уведення наркотичних анальгетиків (опіоїдів) матері протягом останніх 4 год. до народження дитини. Рекомендована концентрація розчину – 1,0 мг/мл. 0,1 мг/кг налоксону гідрохлориду вводять внутрішньовенно (у разі внутрішньом’язового введення дія ліку буде сповільнена). Ендотрахеальне введення налоксону неефективне. Не можна призначати налоксон дитині від матері з підозрою на наркотичну залежність або від матері, яка знаходиться на тривалому підтримуючому лікуванні наркотичними препаратами. Це може спричинити виникнення важких судом у новонародженого. Налоксону гідрохлорид не є антагоністом інших препаратів, які можуть пригнічувати дихання дитини за умови їх призначення матері (анестетики, магнію сульфат, ненаркотичні анальгетики тощо), а тому не повинен використовуватись в таких випадках.

Натрію гідрокарбонат. Немає достатніх наукових підстав, щоб рекомендувати рутинне застосування розчину натрію гідрокарбонату для первинної реанімації новонароджених. Відповідно до сучасних рекомендацій цей препарат може використовуватись у комплексі післяреанімаційних заходів. Показання до застосування – ймовірний або доведений важкий метаболічний ацидоз, виключно після тривалої неефективної реанімації на фоні адекватної ШВЛ. Концентрація розчину

–4,2 % або 0,5 мекв/мл. Готують 20 мл у шприці. Доза – 4 мл/кг або 2

41