Материал: Ріст і розвиток людини

Вікові структурні, функціональні та метаболічні особливості нирок, зміни форм реактивності органа, нейрогуморальної регуляції знижують адаптогенні реакції нирок як функціональної системи. Це призводить до збільшення кількості захворювань нирок у людей віком понад 70 років, підвищення вірогідності ниркової декомпенсації в умовах стресу, необхідності зниження доз лікарських препаратів.

Відбуваються вікові зміни і з боку сечових шляхів. Ниркові чашечки і миски втрачають еластичність, їх об'єм зменшується. З'являється слабкість м'язів-замикачів через атрофію м'язових волокон, втрачається скоротливість м'язів стінок. Тому швидкість і сила рухів ниркових чашечок і мисок з віком зменшуються. Сечоводи з віком стовщуються, втрачають еластичність, розширюються і видовжуються, порушується їх перистальтика. М'язова стінка сечоводів стоншується, послаблюються сфінктери. Тому з віком стають частими рефлюкси. Сечовий міхур змінюється мало. Спостерігається стовщення його стінки за рахунок зменшення кількості еластичної тканини, зменшується його ємкість. Послаблюється скоротливість внутрішнього і зовнішнього сфінктерів, поздовжніх м'язів сечівника. Змінюється взаємовідношення сечівника і дна сечового міхура, що полегшує виділення сечі і може стати причиною її нетримання. З віком зменшується ефективність захисних механізмів сечового міхура, що забезпечують стерилізацію сечі. Тому в старечому віці спостерігається високий рівень інфікування сечових шляхів.

Проблеми, пов'язані із сечовими органами

Стан сечової системи потрібно оцінювати, враховуючи вік пацієнта, дані комплексного дослідження нирок і сечових шляхів.

Комплексне дослідження має включати анамнез, огляд, пальпацію, перкусію, лабораторне та інструментальне дослідження.

Анамнез

Потрібно з'ясувати у пацієнта:

чи був біль у животі або в ділянці попереку;

чи були дизуричні розлади (часте, рідке, болісне сечовипускання, не тримання сечі, енурез);

чи були набряки, швидке збільшення маси тіла;

чи підвищувався артеріальний тиск, який супроводжувався запамо роченням голови, головним болем;

чи змінювався вигляд сечі (каламутна з осадом, зміна кольору);

підвищення температури;

диспептичні розлади;

слабкість, млявість, гіподинамія, схуднення тощо.

Огляд

Під час проведення загального огляду та огляду за системами органів важливо дати оцінку робочого стану нирок за такими критеріями:

Блідість шкірних покривів через спазм артеріол або розвиток анемії. Воскоподібна блідість вказує на амілоїдоз нирок, блідість з іктеричним відтінком -- на уремію (при цьому на шкірі помітні екхімози, шкіра суха, має запах аміаку).

Набряки або пастозність на обличчі та кінцівках. Набряки можуть бути загальними (анасарка). Помітні звужені очні щілини, набряк повік, пастозність обличчя, зміна контурів суглобів.

Зміна поведінки пацієнта.

Пальпація

Нирки (частіше праву) можна пальпувати у дітей перших 2 років життя. У дітей старшого віку і дорослих нирки в нормі не пальпуються. Визначення нирок під час пальпації у дітей старшого віку і дорослих є свідченням їх збільшення або зміщення. Збільшення розмірів нирок визначається в разі запалення, гідро-, піонефрозу, полікистозу, пухлин тощо. Іноді можна визначити нефроптоз, блукаючу нирку. Болісні відчуття будуть під час пальпації нирки у хворого на пієлонефрит.

Пальпацію живота використовують для виявлення болісності по ходу сечоводів, а також для визначення розмірів і консистенції сечового міхура. У нормі міхур пальпується тільки у дітей грудного віку.

Перкусія

Визначення симптому Пастернацького використовують для виявлення наявності болю в ділянці попереку. Позитивний симптом вказує на запальні процеси в нирках та навколонирковій клітковині, сечокам'яну хворобу.

Додаткові методи дослідження:

лабораторні (загальний аналіз сечі, аналіз сечі за Нечипоренком, Амбурже, Адіссом--Каковським, Зимницьким, бактеріологічне дослідження сечі тощо);

інструментальні (ультразвукове, ендоскопічне, рентгенологічне, не-фробіопсія).

На основі оцінки стану пацієнта медична сестра формулює й узгоджує з родичами пацієнта проблеми і складає план сестринського догляду.

Після виключення хірургічної патології в стаціонарних умовах виконувати призначення лікаря:

стежити за дотриманням дієти з обмеженням солі, білків, збагаченої на калій (стіл № 7а);

розрахувати необхідну кількість рідини шляхом визна чення діурезу за минулу добу і додавання рідини в кількості 300--500 мл, проводити підрахунок випитої та виділеної рідини;

контролювати дотримання ліжкового режиму. Уводити лікарські препарати.

Якщо стан пацієнта задовільний, виписати направлення на аналізи сечі, крові. Проконсультувати пацієнта у лікаря-нефролога.

Контролювати виконання ліжкового режиму. Стежити за дотриманням дієти -- стіл № 7а з підрахунком необхідної кількості рідини. Проводити медикаментозну терапію за призначенням лікаря. Проводити підрахунок випитої і виділеної рідини.

Організувати консультацію лікаря, пацієнтів у важкому стані госпіталізують.

Надати невідкладну допомогу -- ввести знеболювальні та спазмолітичні препарати. Спостерігати за пацієнтом після введення спазмолітиків.

Якщо біль не зникає, а посилюється -- терміново госпіталізувати пацієнта. Організувати консультацію хірурга.

Давати хворому нирковий чай, відвар сечогінних і протизапальних трав. Виписати направлення на аналіз сечі. Організувати консультацію лікаря. За призначенням лікаря проводити протизапальну, антибактеріальну терапію.

Опорно-руховии апарат

Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату.

Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату в дітей.

Геронтологічні зміни опорно-рухового апарату.

Проблеми пацієнта, які можуть виявитися під час обстеження опорно-рухового апарату.

Опорно-руховий апарат складається з кісток, м'язів, зв'язок, хрящів, суглобів. Скелет людини представлений черепом, кістками тулуба та кінцівок (мал. 56). Остеогенез у людини не має аналогів серед інших представників тваринного світу. Тільки у людини кістка має пластинчасто-трабекулярну будову з каналами остеона.

Ембріональний розвиток опорно-рухового апарату

Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5--8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами. Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розвиваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на основі хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах розвитку ембріона скелет хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження.

Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. Суглобові щілини в плечовому та кульшовому суглобах з'являються на 6-му тижні ембріогенезу, у ліктьових і колінних -- на 8-му тижні, в інших -- на 8--9-му тижні. До моменту народження суглобові капсули і зв'язки анатомічне сформовані.

У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з дорсального відділу мезодерми утворюються соміти, верхня частина яких є містом для утворення м'язів.

Мал. 56. Схематичне зображення скелета

На 4-му тижні вже утворюються клітини -- міобласти, вони швидко розмножуються і мігрують у різні ділянки тіла і майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються холінорецепторні білки, вони проникають у мембрану і зумовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5--10 тиж відбувається злиття міобластів і утворення міотрубочок. Після 20-го тижня вони стають м'язовими волокнами. З'являються синоптичні контакти з нервовими волокнами. Скорочення м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше.

Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату

У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток -- із хрящової тканини. Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і називається скелетним віком.

Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом (тілом кістки). Одночасно відбувається збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а саме -- клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини. Інтенсивний остеогенез і перемоделювання пов'язані зі зменшенням щільності кісткової тканини в ранньому віці та збільшенням кількості органічних речовин, що посилює схильність кісток до деформації. Головний мінеральний компонент кістки -- гідроксіапатит. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років.

У процесі остеогенезу виділяють три стадії. У І стадії утворюється білкова основа кістки. У II стадії відбувається мінералізація остеоїдів. У III стадії кістка поновлюється, перебудовується. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого дозрівання.

Особливістю дитячого віку є відносно більша товщина і функціональна активність окістя. Кістки дітей мають рівну поверхню, кісткові гребені, горбистості утворюються з розвитком м'язів. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як у дорослих.

Череп у новонародженого має велику кількість кісток. У доношених дітей відкрите велике тім'ячко (його розміри -- від 3x3 до 1,5x2 см), заднє тім'ячко відкрите у 25 % дітей. У недоношених дітей відкриті й бічні тім'ячка. Мале тім'ячко закривається до 3 міс, а велике -- до 9-- 10 міс.

Хребет новонародженого не має вигинів і вгинів. Шийний лордоз формується до 2 міс. Грудний кіфоз встановлюється у віці 6--7 міс, поперековий лордоз з'являється у віці 9--12 міс, а закінчує формуватись у шкільному віці. Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз. Недостатній розвиток м'язів, нефізіологічні пози призводять до змін форми хребта. Грудна клітка новонародженого широка і коротка з горизонтальним розташуванням ребер. Поперековий розмір її більший, ніж повздовжній, на 25 %. Поступово грудна клітка росте в довжину, при цьому передні кінці ребер опускаються. Після трьох років стає ефективним реброве дихання, яке до цього часу було діафрагмовим.