Материал: Ріст і розвиток людини

Природне і передчасне старіння. термін життя

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в організмі.

Хронобіологічні зміни -- вікові зміни тканин. Що більший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, наприклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, наприклад, зміни ферментів.

Індивідуальні зміни -- притаманні окремим людям.

Природне старіння визначається темпом і віковими змінами, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям людини.

Передчасне старіння -- ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захворювання, негативні чинники середовища, стреси, недостатність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам'яті, емоційної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних систем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни настають значно пізніше.

Видова тривалість життя

За 100 останніх років тривалість життя людей збільшилася на 14 років. На земній кулі середній термін для жінок -- 73 роки, для чоловіків -- 64 роки. Загальна середня тривалість життя -- 69 років.

Закономірності в теорії старіння

Гомеорез -- траєкторія змін стану фізіологічних систем організму протягом життя. Визначення гомеорезу дозволяє прогнозувати віковий розвиток, старіння. Для старіння характерна гетерохронність - - різниця старіння в кожній системі організму, тобто вікові зміни розвиваються з різною швидкістю.

Гетеротропність -- це різна вираженість старіння в різних системах. Секреція статевих гормонів з віком зменшується, а гонадотропних гормонів гіпофіза -- збільшується.

Гіпотези і теорія старіння

Існує дві точки зору на старіння.

• 1. Старіння -- генетичне запрограмований процес. Чинники тільки впливають на цей процес.
• 2. Старіння -- результат руйнування організму, який виникає в процесі життя.

Механізми вітауку

1. Генетичні:

система антикоагулянтів, яка зв'язує вільні радикали;

система мікросомального окислення печінки, яка знешкоджує токсичні речовини;

система репарації ДНК, тобто ліквідація її ушкоджень;

антигіпоксична система, запобігає порушенню окислення.

2. Фенотипічні (виникають протягом життя завдяки саморегуляції і збереженню адаптивних реакцій):

поява багатоядерних клітин;

збільшення розмірів мітохондрій на тлі зменшення кількості інших органоїдів;

гіпертрофія і гіперфункція окремих клітин в умовах загибелі частини з них;

підвищення чутливості до медіаторів в умовах послаблення нервового контролю.

Клітинні механізми старіння

Порушення генетичного апарату клітини

Доведено, що зміни настають у всіх ланцюжках передачі генетичної інформації -- у ДНК, структурі хроматину, транскрипції, трансляції генетичної інформації, синтезі білка. Первинні механізми старіння пов'язані з порушеннями регуляції генома. Ушкоджена ДНК відновлюється завдяки системі репарації ДНК. З віком накопичуються фрагменти розірваної ДНК. Зміни відбуваються в синтезі білка. Порушується синтез білка. У старості зменшується діапазон стимуляції синтезу білка, активізуються гени, які визначають утворення антигенів до змінених білків. Комплекси антиген -- антитіло руйнують тканини.

Порушення клітинної біоенергетики

Відбуваються зміни в енергетичному забезпеченні клітини. Зменшується активність дихальних ферментів. Адаптивне значення має реакція гліколізу в мітохондріях. Але з віком знижується синтез білків міто-хондріями, зменшується їх кількість, настає деградація мітохондрій. Настають зміни в ліпідному обміні. Змінюється фосфоліпідний склад клітинної мембрани. У крові збільшується кількість холестерину атерогенних ліпо-протеїдів, знижується активність ліпаз. Це призводить до атеросклерозу.

Зменшення клітинної маси

Число нейронів зменшується на 10--20 %, іноді на 30--50 %, число неф-ронів і альвеол -- на 30--50 %. У 30-річних чоловіків маса всіх клітин тіла становить 47 %, у чоловіків 70 років -- 35 %. Головна особливість старості -- атрофія органів і тканин. Інші клітини працюють із гіперфункцією і гіпертрофією.

Цитоморфологічні зміни

Під час старіння змінюються ядерно-цитоплазматичні взаємовідносини в клітинах. Адаптивне збільшується кількість ядер. Зменшення кількості мітохондрій призводить до появи гігантських форм. У старості в клітинах накопичується фермент ліпофусцин (продукт розпаду органоїдів клітини).

Функціональні зміни:

знижується здатність нейронів сприймати інформацію;

секреторні клітини знижують синтез і секрецію речовин;

скоротливі клітини зменшують здатність до скорочень (слабкість м'язів);

лабільність клітин, тобто, вони здатні приймати ритми збудження без трансформації;

у процесі старіння знижується активність водіїв ритму серця, мозку, кишок, сечових органів;

*знижується транспорт іонів кальцію, що знижує функцію клітин. Розрізняють три типи клітин з різними термінами старіння:

клітини первинного старіння -- нервові, сполучної тканини;

клітини, які власне змінюються з віком і отримують регуляторний вплив -- залозисті, м'язові;

3)клітини вторинного старіння -- епідерміс, епітелій багатьох органів.

Нейрогуморальні механізми старіння. Первинні зміни нейрогуморальної регуляції призводять до порушення обміну і функцій клітин.

Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствердження всього старого, переоцінка власної особистості. Знижується увага, пам'ять, психомоторна активність, з'являються дефекти поведінки, ретроградна амнезія (відновлення старих подій і втрата пам'яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов'язані зі зменшенням рухомості нервових процесів. Основні електроенцефалографічні зміни -- затримка альфа-ритму, посилення повільних коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних препаратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у зменшених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні медіаторів мозку -- норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, серотоніну. Мають значення розлади лімбічної системи, гіпоталамуса, які відповідають за гомеостаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком послаблюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково -- одних -- зменшується, інших -- зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус -- гіпофіз -- статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестостерону збільшується. Виникає компенсаторний механізм --збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза. Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус -гіпофіз -- щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус -гіпофіз -- кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

ембріональний організм статевий людина

Психологія людей похилого віку

"Скільки б ми не скаржилися на природу, юна веде себе добре: життя, якщо ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових його проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

"У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, самооцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволе ності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають похмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують.

Інтерес до світу, до всього нового знижується. Усе їм не подобається, звідси -- бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минулого. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних неприємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обережними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гостроти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних якостей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X психологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

людина похилого віку -- негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

людина похилого віку -- екстравертована (використовуючи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім'ї);