Виробничо-технологічна практика проводиться в умовах виробництва чи організації, де планується працевлаштування випускника. У випадку, коли підготовка фахівців здійснюється за замовленням фізичних осіб, бази практики забезпечують ці особи ( з урахуванням всіх вимог до проведення практики) або вищі навчальні заклади, що визначається умовами контракту на підготовку фахівця. На основі навчального плану і типової програми практики складається робочий план проходження студентом виробничо-технологічної практики [42]. В ньому вказуються всі види робіт, час, необхідний для їх виконання, керівник та місце їх виконання. Перелік робіт підбирається з таким розрахунком, щоб студенти мали можливість конструктивно використати той досвід, який вони набули під час теоретичних занять, виконання лабораторно-практичних робіт, навчальних практик.
Завданнями виробничо-технологічної практики є формування умінь та навичок виконувати трудові і виробничі процеси в цілому, розвиток професійних здібностей студентів, набуття досвіду ефективного розв’язування виробничих ситуацій, а також збирання фактичного матеріалу для виконання курсових та дипломних робіт, проектів. Під час цієї практики студенти повинні навчитись швидко і точно виконувати дії і операції, демонструвати добре скоординовані, енергійні рухи, вміло концентрувати зусилля. Такі результати досягаються при правильній, логічній, науково обґрунтованій системі практичних завдань і вправ, яку сумлінно виконують студенти-практиканти.
Якість проведення виробничо-технологічної практики залежить від навчально-методичного керівництва нею з боку викладачів та виробничників. До керівництва практикою студентів залучаються досвідчені викладачі кафедр або предметних (циклових) комісій, які брали безпосередню участь у проведенні теоретичних занять. Керівник практики від вищого навчального закладу:
перед початком контролює підготовленість баз практики та проводить відповідні заходи до прибуття студентів;
забезпечує проведення всіх організаційних заходів перед від’їздом студентів на практику: інструктаж про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання студентам-практикантам необхідних документів (направлення, програми, щоденник, календарний план, індивідуальне завдання, методичні рекомендації чи інші, перелік яких встановлює навчальний заклад);
повідомляє студентам про систему звітності з практики, що затверджена кафедрою чи предметною (цикловою) комісією, а саме: подання письмового звіту, вигляду оформлення виконаного індивідуального завдання,доповіді, повідомлення, виступу тощо;
у тісному контакті з керівником практики від виробництва забезпечує високу якість її проходження згідно з програмою;
контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів та проведення з ними обов’язкових інструктажів з охорони праці та техніки безпеки;
контролює виконання студентами-практикантами правил внутрішнього трудового розпорядку, веде (або організовує ведення) табель відвідування студентами бази практики;
у складі комісії приймає заліки з практики;
подає завідуючому кафедрою (заступнику директора з практичного навчання) письмовий звіт про проведення практики із зауваженнями і пропозиціями щодо поліпшення практики студентів.
Для безпосереднього керівництва практикою студентів керівник господарства наказом призначає кваліфікованого спеціаліста, дії якого регламентовані трудовою угодою з вищим навчальним закладом. Керівник практикою від виробництва забезпечує студентів необхідним обладнанням, інструментами, матеріалами, створює відповідні умови для їх праці і побуту. Він складає докладний відзив про виконання студентами програми практики, підписує і оцінює їх письмові звіти.
Після закінчення терміну практики студенти подають письмові звіти, щоденники, характеристики та ін. на рецензування керівнику практики від навчального закладу. Звіт має містити відомості про виконання програми практики, індивідуального завдання, мати розділ з питань охорони праці, висновки та пропозиції, список використаної літератури. Оформляється звіт за вимогами єдиного стандарту конструкторської документації.
Захищається звіт перед комісією, призначеною завідувачем кафедри або заступником директора навчального закладу. При цьому виставляється диференційована оцінка, яка заноситься в заліково-екзаменаційну відомість та враховується при визначенні розміру стипендії. Якщо студент не виконав програму практики, йому може бути надане право проходження практики повторно.
Крім цього, вищі аграрні навчальні заклади проводять підсумкові конференції за результатами виробничо-технологічної практики, запрошуючи для цього керівників та спеціалістів базових підприємстві організацій. Мета таких конференцій - обмін досвідом, розробка заходів щодо покращення практичної підготовки майбутніх фахівців-аграрників.
Якщо в перебігу виробничо-технологічної практики студенти вивчали основні трудові процеси, оволодівали способами їх виконання, способами організації роботи на окремих робочих місцях, набували професійних умінь та навичок, то виробнича переддипломна практика має глибші завдання. Це, в першу чергу, вивчення способів організації праці на конкретному підприємстві, виробництві, господарстві; оволодіння студентами уміннями організаторської роботи на виробництві; узагальнення і закріплення професійних умінь і навичок; ознайомлення з економікою конкретного виробництва; до збирання фактичного матеріалу для завершення дипломної роботи чи проекту.
За час переддипломної практики студенти знайомляться з умовами господарювання підприємства, його виробничою структурою, спеціалізацією, технологічними процесами в рослинництві і тваринництві, економікою. За наявності вакантних місць студенти-практиканти можуть бути зараховані на штатні посади за умови, що робота на них відповідає вимогам програми практики. Якщо це майбутні фахівці з механізації сільського господарства, то вони приймають безпосередню участь в організації інженерної служби господарства, знайомляться з обов’язками головного інженера, інженера з експлуатації машинно-тракторного парку, завідуючого машинним двором, бригадира тракторної бригади тощо.
В цей період студенти також вивчають проблеми, пов’язані з матеріальним стимулюванням праці відповідних працівників, економічною доцільністю виробництва тієї чи іншої продукції на конкретному підприємстві, підвищенням продуктивності праці, екологічною безпекою виробництва тощо.
Важливим завданням переддипломної практики є збір фактичного матеріалу для дипломної роботи (проекту), а також підготовка до державних кваліфікаційних випробувань. Для цього студенти-практиканти аналізують звіти фінансово-господарської діяльності підприємства, проводять спостереження за явищами, об’єктами, процесами, які є предметом дослідження в їх дипломних роботах, збирають іншу інформацію. Керівництво практикою, підведення підсумків здійснюється аналогічно виробничо-технологічній практиці.
Виробнича переддипломна практика є завершальним етапом в
практичній підготовці фахівця-аграрника.
7. Навчальна ділова гра
У 1932 році в Ленінградському інженерно-економічному інституті була проведена перша імітаційна гра (організаційно-виробниче випробовування, як її назвала автор М. Бірштейн), результати якої були використані для проведення лабораторних експериментів на одній з ткацьких фабрик. Пізніше (1957 р.) група вчених Американської асоціації управління провела гру за участю 20 президентів великих фірм як нову форму навчання з прийняття управлінських рішень. З тих пір імітаційні ігри, що моделюють функціонування виробничо-господарських організацій, стали називати діловими іграми.
В педагогічній літературі існує багато підходів до класифікації ділових ігор та до означення їх різновидів. Можна знайти характеристики рольових, імітаційних, організаційно-діяльнісних, виробничих, інноваційних, проблемних, організаційно-управлінських, ситуаційних та ін. ігор, часто суперечливі і тавтологічні. Найкраще користуватися систематизацією ділових ігор залежно від їх мети, а саме: а) дослідження, за допомогою яких проводять експериментальну перевірку роботи систем, ідей і т.п.; б) ігри, що сприяють вирішенню конкретних завдань конкретного виробництва (планування, реорганізація і т.п.); в) навчальні ігри. Остання група ділових ігор і є предметом інноваційного пошуку викладача вищої школи.
Ділові ігри відрізняються від інших форм і методів навчання, перш за все,тим, що надають можливість студентам "прожити" деякий час в умовах організаційно-виробничої системи. При цьому вчені настійно наголошують на тому, що цей метод формує продуктивну активність студентів, бо:
їм надається можливість одержати загальні уявлення про виробничо-технологічний процес, чого не можна досягти на узвичаєних заняттях;
ділові ігри дозволяють використати ефект "стислого часу", що надає можливість прослідковувати зв’язки між діями і наслідками в управлінській діяльності більш чітко, ніж в реальних умовах;
у діловій грі учасники заняття можуть дозволити собі піти на деякий ризик, коли успіхи і невдачі можуть бути оцінені без реальних збитків для підприємства;
студенти самостійно, творчо виробляють рішення в умовах підвищеного ступеня мотивації і емоційності;
у процесі заняття створюється творча, взаємозалежна обстановка, яка передбачає обов’язкове залучення кожного до навчальної діяльності.
Дуже часто, навіть у серйозній педагогічній літературі, традиційне заняття із застосуванням ігрових сюжетів називають діловою грою або будь-який інший метод - ігрове проектування, розігрування ролей, аналіз виробничих ситуацій - підносять у ранг ділової гри. Зазначимо, що цей метод має свої особливості як у підготовці, так і у технології реалізації.
Найперше вкажемо, що навчальна ділова гра - метод (і форма) навчання, що передбачає імітацію, моделювання деякої реальної діяльності в умовах створення проблемних ситуацій, вирішення яких на кожному етапі заняття пов’язане з розвитком у студентів творчого і практичного мислення, формуванням умінь аналізувати спільну виробничу діяльність, приймати конструктивні рішення, засвоєнням професійних норм спілкування.
Які ж характерні ознаки властиві навчальній дуловій грі? У психолого-педагогічній літературі існує багато підходів до розв’язання цього питання. В. Рибальський визначив такі ознаки навчальної ділової гри [23]:
. Наявність проблеми управління соціально-економічною або соціально-психологічною системою та моделювання професійної діяльності керівних працівників та спеціалістів.
. Наявність спільних цілей ігрових колективів.
. Наявність ролей і призначення на них учасників ділової гри.
. Відмінність інтересів учасників і облік умов невизначеності (наприклад, ймовірний характер діяльності).
. Прийняття і реалізація у процесі гри певної послідовності рішення, прийнятого даним учасником на попередньому етапі.
. Наявність достатньо міцної системи стимулювання.
. Об’єктивність оцінки результатів ігрової діяльності.
Основна відмінність навчальних імітаційних ігор від ділових ігор, що застосовуються в економіці, при вирішенні конкретних завдань у виробництві - спільна (навчально-пізнавальна) діяльність, спрямована на змінення самих суб’єктів гри (студентів, учнів), а не на конкретні виробничо-економічні об’єкти (план, узгодженість учасників виробництва, конкретні рішення, схеми дій та ін.).
Навчальна ділова гра сприяє формуванню продуктивної активності студентів при дотриманні таких педагогічних вимог.
. Гра повинна бути захоплюючою, динамічною, постою в правилах (як самої гри, так і визначення переможця) і в матеріальному оформленні, і, разом з тим, обов’язково мати пізнавальний характер.
. Учасники гри мусять розуміти, з одного боку, імітацію дійсних ситуацій, умовність своїх дій, з іншого - достатньо "вжитися" в образ, що програється. Невиконання цієї умови може призвести або до гри заради гри (при домінуванні умовності), або (якщо переважають реальні компоненти, особливо при аналізі) до дій "всерйоз", до витіснення рольової дії - тоді губиться сама ідея імітаційної гри.
. Має дотримуватись взаємозв’язок імітації та імпровізації, тобто зміст ситуації повинен бути "впізнаваним", і, разом з тим, давати учасникам гри можливість обирати свої шляхи розвитку і розв’язання створеної ситуації. Якщо ж стратегія поведінки осіб, які виконують дії, суворо задана, учасники гри будуть лише інсценувати ситуацію. Останнє дуже важливо: більшість занять із застосуванням навчальної ділової гри мають саме такі вади.
. Необхідно враховувати, що навчальна ділова гра - психолого-дидактична система з відповідним рядом закономірностей. Ці закономірності можна подати у вигляді принципів оптимальної взаємодії учасників гри [28]:
а) принцип співробітництва. Суть його полягає в орієнтації на розвиток творчого мислення студентів, акцент переноситься з інформативного навчання на методологічне - на оволодіння методологією пізнавальної, наукової, організаційної, виховної діяльності, методами творчого осмислення і засвоєння потрібної інформації;
б) принцип реалізованості. Керівник оголошує цілі та завдання ділової гри, вказує на їх виняткову трудність, але одночасно і вселяє впевненість в їх досягнення. Учасників гри в такому випадку об’єднує не лише мета гри (мета сама по собі може бути й не такою цікавою), а й розуміння, що тільки колективні, узгоджені дії призведуть до успіху;
в) принцип управління інтелектуальним фоном. Необхідною умовою створення і підтримання емоційно-інтелектуального фону є врахування особистих інтересів і різного рівня підготовленості учасників гри при відборі фактичного матеріалу, комплектуванні ігрових груп, моделюванні спільної діяльності;
г) принцип збігу оцінок. Чітка, узгоджена діяльність команди, що створює умови для задоволення професійних потреб членів ігрової групи, сприяє їх єднанню. Збіг думок і оцінок викликає потребу у спільній діяльності та посилює її. Керівник гри повинен постійно контролювати хід обговорення варіантів, способів розв’язання ігрових завдань, сприяти встановленню міжособистісних взаємин, згуртуванню колективу ігрової групи;
д) принцип обов’язкової мети. Кожна гра характеризується конкретною навчальною метою, для реалізації якої й існує весь ігровий комплекс;
е) принцип мажорності. Характер ігрових ситуацій, елементи везіння, жартівливі моменти, відсутність дорікань і осуджень на адресу конкретного гравця, призи команді-переможниці допомагають учасникам гри подолати несміливість та скутість;
є) принцип врахування рівня інтелектуального розвитку учасників ділової гри. В ділових іграх передбачається кілька рівнів діяльності, що забезпечує кожному учаснику гри посильний для нього інтелектуальний, емоційний і вольовий рівні прояву своїх сил.
Цілком зрозуміло, що студентські групи знаходяться на різних рівнях розвитку як соціальні спільноти, об’єднуючи в інтелектуальному відношенні різних студентів. Досвідчені педагоги можуть вже через кілька тижнів спільної роботи продиференціювати групи (звичайно як "сильні" і "слабкі"). Іншими словами, для одних груп студентів проблемні ситуації, закладені у грі, стимулюють творчий пошук, для інших можна фіксувати лише репродуктивну активність. Звідси висновок: 1) сценарій навчальної ділової гри повинен бути гнучким, багатоваріантним, застосовним до груп різного інтелектуального рівня розвитку і підготовленості; 2) педагог повинен мати методики діагностики колективів студентських груп, знати пізнавальні можливості кожного учасника заняття.