Не дивлячись на позитивні аспекти індивідуальної форми організації лабораторних занять, вона має суттєвий недолік: завжди частина робіт виконується за тематикою, ще не висвітленою на лекціях. А "зсувати" їх на період після закінчення лекційного курсу також не завжди доцільно. Більшість кафедр знаходять вихід в комбінуванні різних форм організації лабораторних занять, враховуючи матеріальну базу, тематику робіт, кількість студентів на курсі тощо.
При проведенні лабораторних занять слід дотримуватися таких вимог:
до кожного заняття студент має бути добре підготовленим;
необхідно на кожному занятті проводити інструктаж з техніки безпеки та слідкувати за тим, щоб при проведенні експериментів студенти дотримувалися відповідних правил;
викладач повинен індивідуально з кожним обговорити план роботи, пояснити експериментальні завдання, а в перебігу заняття здійснювати контроль виконання етапів лабораторної роботи;
результати експериментування оформляються у вигляді звіту і підписуються студентом та викладачем;
звіт про виконання роботи повинен бути захищеним її виконавцем до наступного лабораторного заняття.
Орієнтовна структура лабораторного заняття:
. Організаційна частина: а) перевірка готовності студентів до лабораторного заняття; б) інструктаж з техніки безпеки.
. Актуалізація опорних знань і практичного досвіду студентів.
. Повідомлення теми, мети лабораторної роботи, мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів.
. Консультування з питань виконання лабораторної роботи: а) пояснення плану роботи; б) пояснення завдань, що їх необхідно вирішити; в) надання консультацій з методики експериментування.
. Самостійна робота студентів по виконанню роботи: а) виконання теоретичних завдань; б) виконання практичних завдань; в) оформлення результатів експериментів у вигляді таблиць, графіків тощо в) оформлення загальних висновків лабораторної роботи.
. Оформлення звіту про виконання роботи та його захист студентом.
. Завершальна частина: а) підготовка робочих місць (здавання матеріалів, приладів, інструментів, іншого устаткування відповідальному працівнику); б) аналіз викладачем ефективності виконання лабораторних робіт студентами, надання завдань для самостійної роботи.
Для проведення лабораторних робіт кафедри розробляють необхідні методичні матеріали, зокрема опис роботи та протокол - звітну форму її виконання. Існують полярні думки педагогів-практиків стосовно необхідності готових звітних форм (протоколів). Одні стверджують, що заздалегідь виготовлені протоколи не дають можливості студентам творчо підходити до інтерпретації результатів експериментів, спонукають їх механічно заповнювати таблиці, вираховувати показники та параметри за наведеними формулами, бездумно просуватися по мірі заповнення друкованих форм. Інші викладачі стверджують, що без чіткого протоколу часто не дотримується логіка виконання роботи, багато часу студентів гається на виготовлення в робочих зошитах таблиць, схем тощо.
Варто сказати, що методично грамотно розроблений заздалегідь протокол лабораторної роботи сприяє ефективному виконанню експериментів, економить навчальний час студента, полегшує перевірку отриманих результатів. Для прикладу, зміст протоколу лабораторної роботи наведено в Додатку 2.6.
Викладачеві кафедри належить визначальна роль як в
організації проведення лабораторних робіт, так і у методичному керівництві
експериментуванням. Він повинен так організувати роботу в лабораторії, щоб, з
одного боку, надати максимальну самостійність студентам у постановці експериментів,
а з іншого - забезпечити дотримання правил техніки безпеки, оптимальних умов
експлуатації обладнання. Крім цього, треба вчасно надати консультативну,
тактовну допомогу тим, хто потрапив у скрутну ситуацію. Його позиція - це
позиція наукового консультанта, а не контролера чи обліковця. Слід прагнути до
того, щоб студенти виконували завдання власними силами, а допомогу надавати
лише тоді, коли вона педагогічно доцільна.
5. Практичні заняття
Практичне заняття - форма навчального заняття, при якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання та обчислювальною технікою, а при необхідності - на виробництві. Для більш ефективного оволодіння студентами практичними уміннями і навичками академічна група поділяється на дві підгрупи.
На таких заняттях студенти готують різноманітну виробничу документацію, виконують технологічні операції, знайомляться з сучасними технологіями виробництва сільськогосподарської продукції. Вони не тільки закріплюють теоретичний матеріал, а й набувають навичків культури праці, раціонально використовувати робочі місця, економити час, умінь виконання інтелектуально-трудових дій.
Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Найбільш поширені в практиці викладання практичні заняття мають таку структуру:
. Організаційна частина (перевірка готовності студентської групи до заняття; попередній контроль знань, умінь та навичок студентів; повідомлення цілей заняття; постановка загальної проблеми та її обговорення учасниками заняття; вступний інструктаж з техніки безпеки).
. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів (обговорення ролі і місця теми в оволодінні навчальним предметом;інформування студентів про систему практичних умінь та навичок, якими вони повинні оволодіти у процесі заняття; стимулювання активності учасників заняття перспективами майбутньої професійної діяльності).
. Підготовчий етап виконання практичних завдань (надання індивідуальних практичних завдань студентам; інструктаж з техніки безпеки на робочих місцях; роз’яснення вимог до оформлення звіту та порядку його захисту).
. Самостійна робота студентів по виконанню практичних завдань під керівництвом викладача (виконання теоретичної частини роботи, перевірка теоретичних положень дослідами, експериментуванням, спостереженнями, виконання вправ, креслень, розрахунків, побудова графіків, заповнення таблиць тощо; демонстрація викладачем, майстром виробничого навчання найраціональніших прийомів виконання операцій; виконання виробничо-технологічних операцій, інструктаж з техніки безпеки під час виконання студентами практичних робіт).
. Завершальна частина (роз’яснення викладачем технології завершення практичних робіт, завершальний інструктаж з техніки безпеки, приймання звітів, аналіз практичного заняття, оцінки за виконання студентами практичних робіт, надання домашнього завдання).
Ефективність проведення практичного заняття значним чином
залежить від його методичного забезпечення. Заздалегідь підготовлена і
апробована у навчальному процесі навчально-методична карта практичного заняття
сприяє не тільки дотриманню логіки його проведення, а й якості оволодіння
студентами практичними уміннями та навичками. Приклад навчально-методичної
карти наведено в Додатку 2.3
6. Організація і методика проведення практики студентів
Невід’ємною складовою частиною процесу підготовки фахівців у вищих аграрних навчальних закладах є практика студентів. ЇЇ метою є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професійної діяльності, формування у них професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати у практичній діяльності.
В "Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України" вказано, що залежно від конкретної спеціальності чи спеціалізації практика може бути: навчальна, технологічна, експлуатаційна, конструкторська, педагогічна, економічна, науково-дослідна тощо [47].
Види практик для кожної спеціальності, їх форми, тривалість і терміни проведення визначаються в навчальних планах, а зміст та послідовність - програмою, яка розробляється кафедрою чи цикловою (предметною) комісією.
Практика студентів завжди була в центрі уваги педагогів вищої школи. Зокрема, на початкових етапах розвитку вищої освіти навчання мало переважно практичний і навіть ремісничий характер, що змінювався у відповідності з розвитком науково-технічного прогресу. С. Зінов’єв згадує, що в перших вищих навчальних закладах Росії (ХVІІІ ст.) практика студентів проводилась, переважно, в навчальних майстернях, а не на підприємствах, бо на той час заводи та фабрики не завжди мали відповідне обладнання. В Петербурзькому гірничому інституті для навчальних цілей була побудована копальня з імітацією гірничих робіт, де майбутні інженери оволодівали практичними уміннями і навичками видобування руди. І в інших інститутах, технічних училищах того часу створювали навчальні майстерні для практичного навчання студентів - механічні з паровою машиною, обладнанням для токарної, слюсарної, ливарної, столярної справи; прядильні і ткацькі майстерні; майстерні для виготовлення моделей млинів і знарядь землеробства; хімічні лабораторії тощо [21].
Але вже в середині Х1Х ст. підходи до проведення практик студентів змінилися. Стрімкий ріст промисловості, оснащення підприємств новітнім обладнанням внесли свої корективи в організацію проведення практик майбутніх фахівців. Вищі навчальні заклади не мали змоги постійно оновлювати свою матеріальну базу, а тому акценти у проведенні практик студентів змістилися в бік заводів, фабрик, шахт тощо.
І у вищій сільськогосподарській освіті того часу практиці студентів приділялася належна увага. Практична підготовка майбутніх аграрників здійснювалася з усіх галузей сільського господарства. Студенти-практиканти працювали на полях і фермах, приймали участь в роботах у садах і виноградниках, знайомилися з станом сільськогосподарського виробництва в інших губерніях через екскурсії практичного характеру. Ті, хто закінчив теоретичний курс навчання, направлялися на один рік на практику в маєтки. У звітах про практику вони описували існуючі технології виробництва сільськогосподарської продукції, розробляли заходи щодо їх удосконалення.
В сучасному процесі підготовки фахівців для аграрного сектору економіки країни практика студентів є важливою, провідною ланкою. Розглянемо організацію ї методику проведення основних видів практики у вищих аграрних закладах освіти - навчальну, виробничо-технологічну та виробничу переддипломну.
До навчальної практики студентів відносять: а) практичне навчання студентів робочим професіям; б) навчальну практику з окремих навчальних предметів; в) комплексну навчальну практику.
Для проведення навчальної практики перед початком навчального року повинна бути підготована методична документація - робочий план, інструкційні, інструкційно-технічні і технологічні карти, окремі практичні завдання, перелік вправ, тести перевірки рівня знань, умінь та навичок, яких студенти мають досягти тощо. Майстру виробничого навчання необхідно скласти перелік робіт на кожному занятті, організувати робочі місця для студентів, забезпечити їх інструкційно-методичною документацією, необхідними приладами, матеріалами.
Навчальна практика з предмета проводиться у лабораторіях навчального закладу, навчально-виробничих майстернях, ветеринарних клініках,інколи у сільськогосподарських підприємствах. Наприклад, студенти факультету механізації сільського господарства Національного аграрного університету після першого курсу проходять такі практики: навчальна практика з тваринництва (навчально-дослідне господарство "Великоснітинське"); навчальна практика з технології виробництва продукції рослинництва (агрономічна дослідна станція НУБіП України); навчальна практика з технології конструкційних матеріалів і матеріалознавства (майстерні механічної обробки матеріалів та ливарного і зварювального виробництва НУБіП України).
Мета такої практики передбачає оволодіння студентами системою умінь і навичок з конкретного навчального предмета. Для цього академічна група поділяється на дві підгрупи і керує такою практикою викладач, який проводив теоретичні заняття.
У більшості випадків навчальна практика з предмета організовується після того, як студенти засвоїли необхідний теоретичний матеріал. Інколи, залежно від матеріально-технічної бази навчального закладу, особливостей предмета, кількості студентів тощо така практика проводиться почергово з теоретичними заняттями впродовж семестру чи навіть навчального року.
Комплексна навчальна практика, зазвичай, проводиться на виробництві. Вона відрізняється від предметної навчальної практики тим, що практичні роботи, що виконуються студентами, передбачають використання знань з декількох предметів. У процесі виконання комплексних завдань студенти оволодівають первинними професійними уміннями і навичками, розвивають здібності застосовувати системні знання на практиці.
Після закінчення терміну навчальної практики(як предметної, так і комплексної) студенти звітують про виконання програми та індивідуальних завдань. Комісія, яка призначається завідуючим кафедрою чи заступником директора навчального закладу приймає залік у студентів і результати вносяться до заліково-екзаменаційної відомості та залікової книжки студента.
Доцільність оволодіння студентами робочими професіями обумовлена вимогами до підготовки фахівця того чи іншого освітньо-кваліфікаційного рівня. Наприклад,молодший спеціаліст зі спеціальності 5.091902 "Механізація сільського господарства" повинен вміти:
працювати на ремонтно-технологічному обладнанні, яке використовується для слюсарної, механічної і ковальської обробки металів, зварювання, наплавлення та нарощування деталей, а також виконувати операції щодо діагностування, обслуговування та ремонту машин і обладнання, технологічної наладки машинно-тракторних агрегатів та обладнання тваринницьких ферм і ремонтно-обслуговуючих майстерень;
організовувати виконання виробничих процесів по вирощуванню сільськогосподарських культур, виробництву продуктів тваринництва, обслуговуванню та ремонту сільськогосподарської техніки;
керувати тракторами, комбайнами й автомобілями, працювати на машинно-тракторних агрегатах.
Відповідно означеним вимогам, майбутні молодші спеціалісти-механіки отримують робочу професію водія (категорія В і С) та тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. Студенти, які навчаються за спеціальністю 5.091903 "Електрифікація і автоматизація сільського господарства" отримують кваліфікацію електромонтера 3-го розряду і кваліфікаційну групу з техніки безпеки не нижче третьої.
Практичне навчання студентів робочим професіям обумовлене навчальним планом і передбачає вивчення теоретичного матеріалу, оволодіння відповідними уміннями та навичками та кваліфікаційні випробовування. Воно здійснюється після того, як студенти уже оволоділи уміннями і навичками з окремих навчальних предметів та виконали програму комплексної практики. Варто додати, що присвоєння кваліфікації по робочій професії сприяє більш ефективному проведенню наступного виду практики - виробничо-технологічної.