Ситуація, котра найбільше ускладнює розв’язання задачі, полягає у тому, що у наведеному прикладі для запам’ятовування художнього малюнка виявилося багато зорової інформації, яка відволікала учнів від безпосереднього осмислення умов задачі і гальмувала розумову роботу у цьому напрямі.
Звідси можна зробити висновок: тільки виважене, розумне поєднання слова і засобів наочності приводить до осмислення причинно-наслідкових зв’язків, розуміння понять, категорій, мікроструктур, процесів тощо.
Для реалізації принципу наочності на лекції застосовують систему наочності, що включає декілька видів:
1. Натуральна наочність. Це об’єкти, що вивчаються у натуральному вигляді.
. Іконічна наочність - зображення об’єктів у натуральному вигляді (плакати, слайди і та ін.).
. Символічна наочність - умовні зображення об’єктів: схеми, діаграми, графіки, таблиці тощо.
. Наочність у вигляді моделей: макети, моделі-копії, моделі принципу побудови і дії, моделі технологічного процесу та ін.
. Наочність у вигляді стендів, що поєднують у різних варіантах попередні види наочності.
Ефективність оволодіння знаннями залежить як від вмілого поєднання слова і наочних посібників, так і від дотримання певних технічних прийомів і правил. Наприклад, при демонструванні реальних предметів, моделей особливу роль відіграє використання якомога більшого числа рецепторів (дотик, зір, нюх, смак тощо). Наочний посібник треба попередньо підготувати для показу. Розміщення його має бути таким, щоб було чітко видно всі необхідні деталі, сторони об’єкта, моделі, перерізи. Розфарбування здійснюється згідно закономірностей колористики - науки про сприйняття кольорів. Поява і зникнення наочного посібника мають бути узгоджені із змістом навчального матеріалу.
Найбільш поширеним і простим засобом реалізації наочності при проведенні лекції є аудиторна дошка. На перший погляд, нічого складного у використанні дошки для супроводження словесного викладу немає. Але молодому лектору важливо знати і дотримуватися певних правил при цьому.
. Пояснення навчального матеріалу не повинно перериватися для виготовлення креслень, схем, ескізів на дошці. Це слід проводити паралельно, бо якщо лектор замовкає і працює лише з дошкою, втрачається контакт з аудиторією, розпорошується увага студентів. По-друге, при цьому нераціонально використовується час. І, по-третє, захоплюючись лише кресленням наочного посібника, викладач повертається спиною до студента, що на лекції недопустимо. Якщо креслення складні, їх слід виконувати по етапах, а паузи використовувати для зорового сприйняття інформації аудиторією.
. Необхідно враховувати закономірності зорового сприйняття інформації. Все, що пропонується студентам з дошки, повинне бути зрозумілим і видимим найбільш віддаленим студентам. При кресленні схем, ескізів бажано використовувати контрасти - зображення об’єктів (основні і допоміжні) слід виконувати лініями різної товщини. При користуванні кольоровою крейдою дотримуватися міри, бо занадто строкатість малюнку не сприяє ґрунтовному зоровому сприйняттю. Найбільш важливі поняття, формули, частини об’єкту треба підкреслювати чи виділяти. Якщо на дошці подається доведення складних залежностей, формули слід нумерувати в послідовності їх використання.
. При застосуванні наочності за допомогою аудиторної дошки слід пам’ятати про педагогічну культуру лектора, зокрема: а) креслення, малюнки, схеми треба виконувати старанно. Неохайно, недбайливо виконана наочність на дошці тягне за собою такого ж ґатунку записи і креслення у конспектах; б) витирати дошку слід начисто, до кінця, не зупиняючи словесного викладу; в) не забруднювати одяг крейдою, бути уважним стосовно "вчасного повернення її на своє місце", до речі, як і гумку чи ганчірку для витирання дошки.
Іншим традиційним способом ілюстрування змісту навчального матеріалу є плакати. За допомогою плакатів доцільно показувати будову складних механізмів, вузли деталей, системи, технологічні схеми, процеси. Вони дозволяють у збільшеному вигляді показати дрібні деталі, перерізи, за допомогою кольорів виокремити основні елементи чи об’єкти. Назва плакату є обов’язковою. Фон виконується світлим кольором, креслення бажано виконувати плакатними лініями з помірним застосуванням кольорів. Застосовувати плакати слід лише тоді, коли у цьому є необхідність. Заздалегідь "вивішені" плакати в лекційній аудиторії відволікають увагу студентів, не сприяють виникненню сталого інтересу до наочності, бо втрачається ефект новизни та ін. Виключенням з цих правил може бути наочність, яка відповідно до змісту повинна весь час знаходитися перед очима студентів. Наприклад, якщо лекція вибудовується на основі "фундаментально-пов’язуючого" (А. Дьомін) поняття, яке ілюструється зоровим посилювачем [16].
Основним недоліком навчальних плакатів є те, що їх розміри (як правило, це креслярський аркуш паперу формату А1 - 841х594 мм) дозволяють сприймати пропоновану інформацію на обмеженій відстані - 2-й, 3-й ряд навчальної аудиторії. Крім того, для їх виготовлення на кафедрі необхідно мати відповідне обладнання та фахівців з досвідом такої роботи. Варто вказати, що їх незручно як переносити, так і розміщувати та знімати у процесі лекції.
Навчальні плакати, виготовлені типографським способом, у свою чергу, також не можуть задовольнити викладачів з ряду причин. По-перше, навчальна інформація змінюється значно швидше, ніж відбувається створення та розповсюдження плакатів. По-друге, у сучасному навчальному закладі не завжди є кошти, щоб їх придбати кожній кафедрі.
Більш широкі дидактичні можливості унаочнення навчальної інформації мають технічні засоби навчання. Характерною особливістю технічного засобу навчання є те, що навчальний матеріал з посібника, який є носієм інформації, подається тим, хто навчається лише за допомогою певного технічного пристрою. Розрізняють візуальні, звукові та комбіновані технічні засоби навчання.
Візуальні технічні засоби - це засоби, за допомогою яких подається навчальна інформація, що діє на зорові аналізатори учнів (студентів). За допомогою них демонструються зображення на екрані з транспарантів (кодопосібників) - виконані на широкоформатній прозорій плівці зарисовки, записи тощо - (графопроектор); з діапозитивів - виконані на плівці фотографічні (кольорові або чорно-білі) зображення (діапроектор). Діапроектори застосовують і для демонстрування діафільмів, які складаються із серії зображень на плівці (чорно-білих чи кольорових кадрів), інформація на яких об’єднана темою. При проектуванні на екран непрозорих плоских об’єктів - рукописний чи друкований текст, графік, таблиця, малюнок, схема - застосовують епідіаскоп. Дослідники проблеми використання технічних засобів навчання до цієї групи відносять і показ об’ємного зображення натуральних об’єктів за допомогою голографії, але у навчальній практиці він використовується дуже рідко.
Звукові технічні засоби - це засоби подання навчальної інформації, що діє на слухові аналізатори учня (студента). Це навчальні радіопередачі, відтворення звукозапису з магнітних стрічок, грамплатівок, лазерних дисків.
Комбіновані технічні засоби діють одночасно як на зір, так і на слух студента. До них відносять навчальні кінофільми та кінофрагменти (розраховані на 4-5 хвилин демонстрування), озвучені діафільми, навчальне телебачення у вигляді як спеціальних телепередач з різних предметів, так і у формі показу підготовленого за темою заняття відеозапису.
Кожна лекція з використанням технічних засобів навчання
вимагає від лектора сумлінної підготовки. Насамперед треба попередньо
переглянути посібники, продумати структуру лекції та визначити найбільш
доцільні місця в ній діафільму чи відеозапису, старанно підготувати пояснення
до них. Варто врахувати сумніви І. Подласого стосовно того, що:
"…розвиваючий вплив наочної інформації у тому випадку, коли учням не
пропонуються контрольні вправи і тести по її відтворенню і запам’ятовуванню,
невеликий. Кіноекран і телебачення недостатньо стимулюють розвиток абстрактного
мислення, творчості і самостійності" [46, c. 498].
.5 Структура лекції
навчання лекція практика діловий
Побудова лекції - найбільш дискусійне питання серед педагогів-практиків. Найчастіше лекція будується з вступу, викладу навчального матеріалу (основна частина) і висновки. Але однозначних "рецептів" стосовно структурування лекції дати не можна. Одні лектори починають зразу з викладу основного матеріалу, намагаючись сконцентрувати увагу аудиторії на навчальній інформації вже з перших хвилин. Інші започатковують виклад з опису цікавого прикладу, важливого явища чи події, які мають визначальне відношення до змісту лекції. Все залежить від змісту навчального матеріалу, завдань і цілей даної лекції, педагогічної майстерності викладача. Добре продумана лекція має чітку логічну структурну побудову.
У вступі формулюються тема і цілі лекції. Для більш осмисленого підходу студентів до відбору змісту важливого матеріалу для записів доцільно повідомити план лекції. Якщо лекція продовжує попередні, треба оголосити основні моменти викладеного, узагальнити прочитаний матеріал, показати логічний зв’язок з пропонованою аудиторії темою. Взагалі, вступ - це презентація лектора, це камертон, який налаштовує студентів на продуктивну співпрацю. Він повинен бути коротким, емоційним, виразним. Тут не слід детально повторювати викладене раніше. Початок лекції повинен захопити студентів, заінтригувати, зацікавити новизною, парадоксальністю, несподіваністю положень.
Захоплюючий початок лекції - умова необхідна, але не достатня. Необхідно, щоб впродовж усього заняття збуджувалися думки студентів, панувала атмосфера емоційного піднесення, здійснювалася педагогічна взаємодія, виникали дискусії. Виклад основної частини лекції повинен бути добре продуманим. Послідовно розвиваючи думки, користуючись ілюструванням і доведенням, лектор поступово доносить до студентів науково - технічні положення, підпорядковані головній ідеї. На цьому етапі лекції для викладу характерними є якість, точність, доказовість, аргументованість, логічність, лаконічність. Тут цілком природно виникає питання про те, як викладати матеріал, якої логіки дотримуватися. Чітка послідовність, доступність і результативність пояснення у формуванні навчально-пізнавальної активності студентів залежить від обраної педагогом логічної лінії. Наприклад, при поясненні навчального матеріалу з технічних предметів розрізняють наступні логічні лінії: 1) індуктивна; 2) дедуктивна; 3) традуктивна; 4) за ходом передачі потужності (крутного моменту); 5) від базової частини; 6) за ходом технологічного або фізіологічного процесу.
Вибір логічної лінії, в основному залежить від змісту навчального матеріалу. Інколи буває, що навіть декілька логічних ліній придатні для пояснення конкретного матеріалу. У цьому випадку вибір логічної лінії залежить виключно від досвіду роботи викладача.
Індуктивна логічна лінія пояснення визначає хід повідомлення від конкретних понять до загального поняття, у яке входять раніше розглянуті конкретні поняття. І, навпаки, дедуктивна логічна лінія спрямовує пояснення від загального поняття до конкретних його проявів. Традуктивна логічна лінія застосовується в тих випадках, коли викладач пояснює новий матеріал у порівнянні з подібним йому матеріалом, який студенти вже вивчили. Наприклад, якщо студенти при вивченні двигуна внутрішнього згорання засвоїли систему батарейного запалення, то ознайомлення з контактно-транзисторним запаленням проходить шляхом порівняння з відомою системою.
Логічна лінія за ходом передачі потужності (крутного моменту) передбачає порядок пояснення від частини об’єкта, що одержує рухоме зусилля, і далі продовжується по лінії його передачі. Наприклад, таке пояснення єдино можливе при визначенні загального коефіцієнта корисної дії привода, машини, де необхідно засвідчити послідовну втрату потужності у вузлах в міру передачі крутного моменту від двигуна до ведучого вала машини. За цією логічною лінією пояснюється будова та робота механізмів трансмісії, редукторів, комбайнів тощо.
Логічна лінія від базової частини характерна тим, що пояснення об’єкта починається з тієї частини, яка для нього є базовою. Наприклад, будову двигуна внутрішнього згорання починають вивчати з блок-картера. Поки студенти не засвоїли знання про цю базову частину, вони не зможуть досконало розібратись в будові та роботі механізмів та систем двигуна, а тому за цією логічною лінією доцільно прогнозувати репродуктивний рівень їх діяльності.
Логічна лінія за ходом технологічного процесу застосовується, зазвичай, для пояснення об’єктів, що виконують роботу з певним робочим тілом. Будову зернозбиральних комбайнів, сушарок, кормоцехів, цехів з переробки сільськогосподарської продукції, зерноочисних комплексів і та ін. пояснюють за цією логічною лінією. При цьому варто залучати студентів до розв’язування виробничо-технологічних ситуацій, орієнтуватися на їх життєвий досвід, а їх діяльність при виконанні навчальних завдань передбачати як продуктивну.
Зауважимо, що кожне конкретне питання пояснюється за якоюсь однією логічною лінією від початку до кінця. Якщо викладач при поясненні одного й того ж питання переходить з однієї логічної лінії до іншої, то матеріал погано сприймається студентами, а дехто з них взагалі не розуміє сутність пояснюваного.
Після викладу наукового питання слід підводити підсумки, робити узагальнення. З одного боку, це є елементом закріплення навчального матеріалу, а з іншого - допомагає студентам систематизувати інформацію, чітко вибудувати конспект.
Завершальна частина лекції також має велике значення для досягнення цілей заняття. Вона підводить підсумок викладеного, мотивує студентів до подальшого трудового пошуку в самостійній роботі. В кінці лекції викладач повинен дати перелік основної і додаткової літератури, пояснити, які питання будуть детальніше вивчатися на семінарських і лабораторно-практичних заняттях. Доцільно також наголосити на проблемах, які можуть слугувати темами наукової роботи студентів. Якщо тема лекції буде висвітлюватися на подальших лекціях, корисно зазначити, що буде вивчатися в майбутньому.
Зазначені думки стосовно структури лекції не принесуть користі, якщо лектор-початківець прийме рішення раз і назавжди встановити партитуру проведення лекції. До структурування кожної конкретної лекції треба підходити творчо, враховувати зміст навчального матеріалу та можливості студентів з його оволодіння. Важливо також об’єктивно оцінювати свою педагогічну майстерність та можливості реалізації планового елементу заняття.
Означені думки концентруються в питання: чи потрібний повний текст чи конспект лекції? Однозначної відповіді у методичній літературне знайдемо. Здебільшого дослідники (і практики особливо) заперечують: лекцію слід проводити "своїми словами", а не читати з конспекту. Інші пропонують короткі узагальнюючі написи на картках (важливі поняття, визначення, складні доведення тощо). Є викладачі, які скрупульозно готують конспект лекцій і чітко дотримуються його на занятті, здебільшого диктуючи матеріал студентам.
Викладачу, який починає готувати лекційний курс, слід підготувати повний текст лекцій. Найкраще, якщо при цьому він відвідає лекції досвідченого педагога і законспектує їх. Наступний етап - виклад основних положень змісту. Читати текст лекції чи виголошувати? Молодому лектору простіше прочитати текст, заздалегідь продуманий і "відредагований". При цьому і з часом не буде проблем: чітко спланований текст при репетиціях неодмінно буде достатнім на весь час лекції. Маючи власноруч підготований конспект лекції, лектор буде почувати себе впевненіше і спокійніше.
Але дослівне читання лекції своїми недоліками затьмарить всі переваги. Головним з них є відсутність контакту з аудиторією. При читанні тексту емоційність викладу знижується, слабкіше відбувається керування увагою студентів, лектор наче віддаляється від слухачів. Тому, у даному випадку, лектору доцільно користуватися не повним текстом лекції, а її конспектом. При цьому він зачитує визначення, поняття, складні наукові положення для записів студентами, а потім усно коментує той чи інший "блок" навчальної інформації, наводить приклади, застосовує прийоми підтримування уваги тощо.
Природно, без досвіду це також здійснити важко. Вихід у тренуваннях, репетиціях. Доцільно буде записати свою лекцію на магнітну плівку і потім уважно її прослухати. До речі, цей прийом удосконалення педагогічної майстерності надзвичайно корисний і для досвідчених викладачів. Ним слід користуватися не тільки на етапі підготовки лекції, а і при її проведенні. На жаль, педагоги вищих закладів освіти (не педагогічних ) ним практично не користуються: при опитуванні 150 викладачів аграрного університету жоден з них не вказав, що хоч один раз чув записи своєї лекції на магнітофоні!
Поступово, з набуттям досвіду проведення лекційних занять, лектор може повністю перейти на усний спосіб подання матеріалу, виключивши читання. Недаремно видатні педагоги вважали, що погана усна лекція приносить більше користі, ніж краще написана і пізніше прочитана. Але це зовсім не значить, що з досвідом конспект лекції не потрібен викладачеві. Якщо лектор в аудиторії без конспекту, це значить, що він не готовий до заняття!