Контрольная работа: Форми організації навчання у вищій аграрній школі

Варто зазначити, що на початку першої та другої півпари лектору необхідно витратити певний час, щоб сконцентрувати увагу слухачів на навчальному матеріалі. Окрім того, слід пам’ятати, що за кілька хвилин до перерви чи взагалі до закінчення лекції уважність студентів також знижується. Цілком природно, що такі об’єктивні зміни уважності студентів викладачу потрібно враховувати у своїй методиці управління аудиторією. Спробуємо наочно, з очевидними узагальненнями зобразити динаміку уважності студентів в перебігу лекційного заняття (Рис. 2.1).

Спади уважності студентів на лекції будуть стійкішими, якщо викладач враховуватиме ступінь трудності навчального матеріалу. Виклад абстрактного матеріалу дуже швидко ослаблює увагу, знижує інтерес аудиторії, оскільки студенти, особливо перших курсів, недостатньо володіють абстрактним мисленням. Для зниження рівня абстрактності зміст вибудовують більш конкретним, насичують прикладами з практики, застосовують різноманітні наочні посібники - таблиці, плакати, натуральні об’єкти, транспаранти тощо.

Рис 2.1 Графічне зображення уважності студентів в перебігу лекції: А - уважність студентів на лекції; Б - навчальний час лекції; В - зона залучення до навчальної роботи; П - зона продуктивного оволодіння знаннями; О - зона об’єктивного спаду уважності студентів

Увага студентів порушується і несприятливими умовами, у яких проходить лекція. Шум за вікнами, слабке освітлення, тяжке повітря, висока чи низька температура, велика (чи мала) для даної кількості слухачів аудиторія - це ті "дрібниці", які втомлюють студентів, роблять їх неуважними. Дуже добре, якщо лекція запланована на 1-2-у пари: важко провести продуктивне лекційне заняття, коли студенти втомлені попередньою навчальною роботою. Це слід враховувати при плануванні навчальних занять.

Щоб забезпечити постійний контакт з аудиторією, лектор повинен не тільки добре володіти матеріалом, а й знати своїх студентів. Важливо, щоб він проводив і семінарські чи лабораторні заняття хоч би в одній групі з потоку.

Нарешті, необхідною умовою зосередження уваги студентів на лекції є свідома дисципліна в аудиторії. Дисциплінованість лектора і студентів - це запорука плідної співпраці, це створення обставин спільного творчого пошуку. Основною ланкою при цьому є лектор.

В цьому аспекті перше знайомство з аудиторією також має першочергове значення. Студенти критично оцінюють і вміння одягатися, і охайність, акуратність та послідовність у діях лектора, його мовленнєву культуру. Слід взяти собі за правило: початок лекції та її завершення повинні співпадати з дзвоником!. Недопустимо запізнюватися на лекцію як викладачу, так і студентам. Найкраще, коли лектор за декілька хвилин до заняття перевірить підготовку засобів навчання (дошка, указка, плакати, таблиці, графопроектор і та ін.), залучивши до цього когось зі студентів. Пересвідчившись в готовності "полігону", можна вийти з аудиторії та почекати дзвінка.

Існує хибна думка серед педагогів стосовно закінчення заняття. Часто можна почути від декого: "Дзвінок не для студентів, а для викладача!" У "Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах зазначено: "Академічна година - це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить, як правило, 45 хвилин. Дві академічні години утворюють пару академічних годин…Навчальні заняття у вищому навчальному закладі тривають дві академічні години і проводяться за розкладом" [47, с. 110].

Затримка студентів після дзвінка свідчить про невміння викладача планувати свою роботу, раціонально розподіляти матеріал за етапами заняття і, природно, викликає незадоволення студентів.

А як повинен чинити викладач, коли студенти запізнюються, особливо на першу лекцію? Правильне розв’язання цієї педагогічної ситуації надзвичайно важливе. Ось як пропонує забезпечувати своєчасне відвідування лекції студентами І. Штокман: "Пунктуальність лектора дає йому право не пускати в аудиторію студента після себе. Варто на перших лекціях курсу, що читається, проявити в цьому питанні непоступливість, як в подальшому на цьому потоці запізнень не буде" [82, с. 142]. Звісно, це рішення найпростіше і, безумовно, має позитивні наслідки. Але… як ви будете реагувати, якщо з семи груп потоку одна (вся, на чолі з старостою!) запізниться на 2-3 хвилини, бо попередня пара була в найвіддаленішому корпусі? А якщо на попередній лекції, що ще вряди-годи трапляється, весь потік затримав викладач? Чи коли на декілька хвилин запізнився староста курсу, бо його терміново викликав декан факультету?

Ось приклад "оригінального" розв’язання викладачем такої реальної педагогічної ситуації. Перша пара (8годин 30хвилин ранку) - лекція. Аудиторія поступово заповнюється студентами-економістами 4-го курсу. Добре, що майже всі живуть поряд, у гуртожитку, бо вночі випав глибокий сніг, на дорогах замети і, природно, міським транспортом добиратися важко. Пролунав дзвоник і лектор зайняв своє місце за кафедрою. Студенти приготувалися слухати і поступово в аудиторії встановилася тиша. Раптом відкрилися двері і троє запізнілих студенток попросили дозволу бути присутніми на занятті. Принциповий лектор відмовив і вони, похнюплені, вийшли з аудиторії.

Можливо, коли б це відбулося на першому курсі, то демонстрування лектором позиції дотримання вимог досягло б мети. Але четвертокурсники "повстали". В аудиторії гамір, рухи, лунають репліки: "А ви знаєте, що вони живуть аж на Троєщині?"; "Якби ви добиралися тролейбусом…"; "Це нечесно! …"

Лектор ніяковіє, він спантеличений… На його обличчі розгубленість. Німе питання: що робити? А робити щось треба, бо допущена педагогічна безтактність і необхідно якось зняти напруження. Лектор примушує себе вийти в коридор, поговорити з запізнілими та запросити їх на заняття.

Аудиторія заспокоїлась, всі задоволені (справедливість взяла гору!), розпочинається заняття.

Цей приклад підтверджує думки про те, що на всі випадки виникнення педагогічних ситуацій рецептів їх розв’язання дати практично неможливо. З одного боку, вимоги вчасного відвідування лекцій треба постійно оголошувати аудиторії і вимагати від студентів їх дотримуватися. А з іншого, необхідно доходити до кожного, хто запізнився, обговорити дисциплінованість студентів зі старостами, наставниками. Не менш важливо тут же, перед усіма студентами тактовно зробити зауваження, а після лекції ще й наодинці вияснити причини запізнення, переконати студента в необхідності вчасно приходити на лекцію.

Як відвідування занять, так і дисциплінованість студентів на лекціях залежить від змістовного викладу матеріалу, від вмілості викладача створити атмосферу взаєморозуміння і співпраці, від зацікавленості слухачів самим перебігом занять. Звісно, можливі випадки, коли порушення дисципліни деякими студентами все ж має місце. Досвідчені лектори знають, що прямо звертатися до студента з вимогою "Тихіше!", "Не заважайте іншим!", "Заспокойтеся!" не бажано. Прийомів активізації аудиторії сила. Зміна інтонації голосу, довготривалий погляд в бік порушника, жест заперечення… Важливо, щоб студент зрозумів, що його дії помічені і осуджуються викладачем.

Інколи молодому лектору студенти задають складні запитання, часто недоречні, що заважають йому дотримуватися логіки викладу. Треба пам’ятати, що будь-яке запитання з аудиторії переключає увагу слухачів на себе, тому тут слід діяти "на перспективу". Недоречні запитання можуть задаватися у двох випадках: або від необізнаності студента у матеріалі, або щоб відволікти увагу лектора від викладу, внести колізії у заняття. Яким би важким не було запитання чи репліка, зреагувати слід обов’язково. Якщо викладач не зважає на запитання, може скластися думка, що він не глибоко володіє матеріалом, поверхнево знає проблеми, які висвітлює. Часто для цього залучається сам студент зустрічним запитанням: "А ви як це розумієте?"; "Чому у вас виникло це запитання?". Природно, діалог відбувається у коректній, тактовній формі. Якщо відчувається, що недоречне запитання задане свідомо, щоб розважити колег, лектор уміло може поставити студента у незручне становище, спонукаючи його самого ж і відповідати.

Часто в методичній літературі можна зустріти рекомендації лектору угамовувати студентів у зв’язку з їх активністю, викликаною інтересом до матеріалу. Досвідчені лектори вміло переводять прояви пізнавальної активності у площину дискусії, а цей етап лекції використовують для закріплення положень, що висвітлювалися. До того ж, виникнення таких ситуацій на лекції говорить про досягнення її цілей, про ефективність застосування елементів проблемності.

Нарешті, треба пам’ятати, що студент після лекції повинен бути "приємно втомленим" [21], відчувати задоволення від співпраці з педагогом, і, разом з тим, потребу глибше ознайомитись з матеріалом у самостійному опрацюванні рекомендованих навчальних посібників, монографій, статей.

3. Семінарське заняття

Семінарська форма навчання започаткована в древнєгрецьких і римських школах, а з ХVІІ ст. вона використовується в західноєвропейських університетах. У вітчизняній вищій школі семінарські заняття (семінари) почали застосовувати з ХІХ ст.

На Україні семінари з’явилися разом з відкриттям Харківського та Київського університетів, вони мали практичний характер. По суті, це були наукові школи того чи іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично оволодівали методологією предмета, методикою дослідження проблем певної науки.

Слово семінар походить від латинського sеmіnarіum, що означає розсадник. Семінари в університетах призначалися для поглибленого вивчення першоджерел, в основному з гуманітарних наук. З розвитком вищої школи розвивалася і ця організаційна форма навчання, і сьогодні її різновиди повсякчас використовуються в підготовці фахівців технікумами, коледжами, інститутами, університетами тощо. В нормативних документах вказано: "Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якому викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни" [47].

Дидакти зазначають, що семінарські заняття призначені забезпечити розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації і професійного використання знань в навчальних умовах. При цьому набуваються уміння і навички вільного володіння поняттями, визначеннями, термінами, формується у студентів інтерес до науки і наукових досліджень, пов’язуються науково-теоретичні положення з практикою життя. А якщо на семінарі уміло моделюються виробничо-технологічні ситуації, то у студентів, які залучаються до їх розв’язання, успішно формуються практичні, професійні уміння і навички та способи дій.

Семінари пов’язані з усіма видами навчальної праці, найперше, з лекціями та самостійною роботою студентів. Лекція - самостійна робота - семінарське заняття - це той трьохчленний ланцюжок, послідовність якого є обов’язковою. Якщо на початку вивчення курсу семінарське заняття передує лекції (що нерідко зустрічається у плануванні навчального процесу), порушується логіка вивчення навчального предмета. З іншого боку, семінарське заняття досягає цілей, якщо ґрунтовно прочитані лекції, виконані індивідуальні завдання студентами в самостійній роботі та, у свою чергу, методично грамотно проведений семінар.

Окреслимо основні вимоги до семінарського заняття:

. Студенти повинні заздалегідь (за 7-10 днів) знати тему і мету семінару, отримати план або перелік питань чи теми індивідуальних завдань (рефератів). План семінару повинен відбивати як тематичні питання попередньої лекції, так і положення навчальної програми. Крім цього, викладач повинен ознайомити студентів з списком рекомендованої літератури, надати інформацію про те, які джерела є в бібліотеці чи читальному залі університету, коледжу, яка література є на кафедрі (в кабінеті, лабораторії), в інших бібліотеках.

. Стиль проведення заняття повинен бути емоційно-піднесеним, жвавим, дискусійним, характеризуватися проблемністю висвітлення навчальних питань.

. Навчальна інформація, викладена на лекції, повинна "прозвучати" на семінарі, бути закріпленою в пам’яті студентів та конструктивно переведена у площину пошукової діяльності, практичного застосування знань для розв’язування різнопланових ситуацій - педагогічних, економічних, виробничих, соціальних тощо.

. Педагогу треба сприяти тому, щоб студенти самостійно дійшли висновків і узагальнень щодо проблем, які обговорюються на занятті. По кожному дискусійному питанню бажано щоб висловилося якомога більше студентів, була створена атмосфера напруженої мислительної роботи.

. Педагогічна взаємодія в системі "викладач-студенти" - довірлива, шаноблива, ввічлива. На занятті обстановка ділового спілкування. Стиль спілкування - педагогічний оптимізм; опора на позитивний потенціал особистості; поєднання доброзичливої вимоги і довіри до самостійності студентів; впевненість, відкритість, щирість у спілкуванні; безкорислива чуйність та емоційна прийнятність партнера; прагнення до взаєморозуміння і співробітництва; індивідуальний підхід до вирішення педагогічних ситуацій, розуміння вчинків студентів; висока імпровізація у спілкуванні; орієнтація на дискусію; прагнення до самовдосконалення; висока та адекватна самооцінка кожного учасника; розвинуте почуття гумору.

При дотриманні означених вимог спілкування може перерости у творчо-комунікативне. При цьому передавання інформації має другорядний характер. Основа спілкування - подання нових ідей (нової інформації) на основі відомої інформації чи ідей партнерів. Нечітка, недоречна інформація приймається поряд з логічною. Проводяться спеціальні заходи, які полегшують подання думок, розуміння нових ідей. Наприклад, у "мозковому штурмі" існують чітко сформульовані формальні правила, що регулюють процес спілкування: а) заборона будь-якої критики пропонованих ідей; б) заохочення будь-яких ідей: чим більш "дикою" уявляється ідея, тим краще; в) вимагається повідомляти якомога більше ідей; г) комбінування і поліпшення ідей приймається як належне.

Кожний студент повинен знати: на семінарському занятті його реферат, доповідь, виступ, уміння формулювати і відстоювати свою позицію, активність у дискусії обов’язково будуть об’єктивно оцінені викладачем і він одержить підсумкову оцінку, яка буде занесена у журнал навчальних занять. Неатестований з даної теми студент повинен індивідуально отримати залік у співбесіді з викладачем у позааудиторний час. Це стосується як тих, хто має пропуски семінарських занять, так і тих, хто отримав незадовільну оцінку.

Постійний контроль - дуже важливий фактор формування мотивації учіння студентів, який добре стимулює їх до постійної наполегливої навчальної праці. В даному разі доцільно навести основні принципи педагогічної технології Віктора Федоровича Шаталова - педагога-новатора, народного вчителя СРСР, професора Донецького відкритого університету:

багатократне повторення, обов’язковий поетапний контроль, високий рівень трудності, вивчення великими блоками, застосування опор;

особистісно-орієнтований підхід;

гуманізм (всі діти талановиті!);

учіння без примусу;

безконфліктність навчальної ситуації, гласність успіхів кожного, відкриті перспективи для виправлення, зросту, успіху;

поєднання навчання і виховання.