Торасемід є більш тривало діючим препаратом, який призначають 1раз на день.

Буфенокс за своєю дією подібний до фуросеміду. Основною відмінністю є те, що ефект препарату розвивається швидше, є більш вираженим (у 20-50 разів) і короткочасним. Застосування буфеноксу менше супроводжується розвитком гіпокаліємії. Вводять препарат всередину і парентерально. В організмі практично не метаболізується. Показання до застосування та побічні ефекти як у фуросеміду. Тривала терапія буфеноксом може стати причиною болів у м`язах.

Властивості клопаміду подібні до властивостей фуросеміду. Препарат має більш довготривалий сечогінний ефект. Призначають всередину. Ефект розвивається через 1-3 і триває 8-20 годин.

Похідні бензаміду

Клопамід за хімічною будовою і дією схожий на фуросемід. Препарат проявляє високу натрійуретичну активність. Клопамід діє більш тривало, призначається всередину. Ефект розвивається через 1-3 години і триває 8-20 годин.

Індопамід (арифон) за своєю структурою і дією нагадує клопамід. Препарат проявляє діуретичний і гіпотензивний ефекти. Призначають його всередину 1 раз на день. Застосовують препарат переважно для зниження артеріального тиску.

Похідні бензотіадіазепіну

Дихлотіазид (гіпотіазид, гідрохлортіазид) має помірну діуретичну активність. Препарат пригнічує реабсорбцію іонів натрію і хлору в основному у початковій частині дистальних канальців, а також деякою мірою у проксимальних канальцях. Дихлотіазид ефективний як при ентеральному, так і при парентеральному введенні. Але частіше використовують ентеральний шлях введення в організм. Ефект розвивається через 30-60 хвилин і триває 8-12 годин. Близько 60% введеної дози дихлотіазиду зв`язується із білками плазми. Виводиться препарат через нирки. Звикання до гіпотіазиду практично не розвивається. Застосовують препарат для лікування гіпертонічної хвороби, набряків (при недостатності кровообігу, хронічних захворюваннях серця, печінки та нирок), нецукрового діабету. Ефективність дихлотіазиду в останньому випадку зумовлена пригніченням у мозковому шарі нирок фосфодіестерази, яка руйнує цАМФ. У результаті кількість цАМФ збільшується, що супроводжується активацією осмотичного перенесення води через стінку епітелію у збиральних трубочках нефрону. Об`єм сечі зменшується і стан хворих поліпшується. При нецукровому діабеті активність антидіуретичного гормону зменшена. Очевидно тіазидні діуретики в умовах недостатності гормону здатні потенціювати його ефект і навіть відтворювати його дію, не втрачаючи при цьому натрійуретичної активності. Найбільш частими побічними ефектами дихлотіазиду є гіпокаліємія і гіпохлоремічний алкалоз. Рідше можуть спостерігатися гіпомагніємія, гіперкальціємія (зумовлена посиленням ефектів паратгормону в нирках), гіперурикемія, гіперглікемія.

Політіазид, циклометіазид подібні за своїми властивостями до дихлотіазиду і призначаються за тими самими показаннями. Вони характеризуються вищою діуретчиною активністю, ніж дихлотіазид (політіазид у 50 разів, а циклометіазид – у 100 разів).

Близький за своїми ефектами до тіазидних діуретиків оксодолін (похідний ізоіндоліну). Препарат має більш тривалий сечогінний ефект. Призначають його всередину, початок ефекту – через 2-4 гоини, тривалість дії – близько 3 діб.

Похідні дихлорфеноксіоцтової кислоти

Етакринова кислота (урегіт) за вираженістю діуретичного ефекту подібна до фуросеміду. Препарат вводять ентерально та парентерально. Під час приймання всередину ефект розвивається через 30-60 хвилин і триває до 8 годин. При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через 20-40 хвилин і триває 3-4 години. Етакринова кислота діє на рівні базальної мембрани клітин канальцевого епітелію переважно на рівні висхідного відділу петлі Генле. Препарат порушує енергетичне постачання транспорту натрію і хлору до інтерстицію та капілярів нирок. Показання до застосування подібні до фуросеміду. Однак кислота етакринова є більш токсичним препаратом. Характерні такі побічні ефекти, як гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіпохлоремічний алкалоз, зниження слуху, слабість, запаморочення, пронос. При внутрішньовенному введенні можуть бути болі по ходу вен, розвиток флебіту.

Існує аналогічний синтетичний препарат леспефлан (препарат екстракту леспези двоколірної). Призначають його по 1 чайній або 1 столовій ложці 3-4 рази на день. Тривалість курсу лікування – 3-4 тижні. Препарат протипоказаний під час вагітності.

Принципи комбінованого застосування сечогінних препаратів

Сечогінні засоби часто комбінують як між собою, так і з препаратами інших фармакологічних груп, під час лікування хронічної серцевої недостатності, ниркової недостатності, гіпертонії та інших захворювань.

Для посилення виведення натрію і води із організму часто комбінують сечогінні засоби з різними механізмами дії. Наприклад, осмотичні діуретики (маніт) – з петльовими діуретиками (етакринова кислота, фуросемід). Дана комбінація може бути використана для підвищення ефективності форсованого діурезу при отруєннях або інших станах, які потребують невідкладної дегідратації (набряк мозку та ін.).

Часто комбінують препарати, які діють на рівні базальної мембрани (фуросемід, дихлотіазид та ін.), з діуретиками, що діють на рівні апікальної мембрани ниркових канальців (спіронолактон, тріамтерен, амілорид та ін.). Така комбінація одночасно попереджує гіпокаліємію. До таких комбінованих препаратів відносять «Тріампур», «Модуретин» та ін.

Ряд діуретиків здатні посилювати гіпотензивну дію засобів інших груп («Тенорик», «Енап-Н», «Адельфан», «Кристепін» та ін.).

Ряд діуретиків (спіронолактон, тріамтерен) використовують разом із серцевими глікозидами для попередження токсичності останніх, пов`язаної з гіпокаліємією.

Сечогінні засоби можуть потенціювати ефект багатьох протипухлинних препаратів.

Але необхідно пам`ятати, що деякі сечогінні можуть посилити токсичність інших засобів. Так, фуросемід, етакринова кислота посилюють ототоксичність ряду антибіотиків.

Лікарські засоби, що впливають на міометрій

Матка - гладком`язовий орган, на який впливає ряд гуморальних та нервових факторів. У міометрії є М-холінорецептори, - і ₂-адре-норецетопри. М-холіно- і -адренорецептори стимулюють скоротливу активність міометрію, а ₂-адренорецептори - пригнічують. Виражений стимулювальний вплив на міометрій виявляють естрогени, гормон задньої частки гіпофіза - окситоцин, а також простагландини Е₂ і F_2. Пригнічують скоротливу активність міометрію гестогени (прогестерон).

Маткові засоби, які застосовують в акушерській практиці, поділяють на 4 групи.

І Препарати, які стимулюють пологову діяльність (посилюють скоротливу активність міометрію):

1 Препарати групи окситоцину: окситоцин, дезаміноокситоцин (сандопарт), метилокситоцин (мезотоцин), пітуїтрин.

2 Препарати простагландинів: динопрост (простагландин F_2), метилдинопрост, динопростон (простенон, ендопрост Е, простагландин Е₂).

3 Препарати естрогенних гормонів: естрон, естрадіол, синестрол.

4 -адреноблокатори: анаприлін.

5 Різні препарати: прозерин, серотонін, пахікарпін, хінін, рицинова олія, вітаміни (аскорбінова кислота, тіамін), кальцію хлорид.

ІІ Препарати, які пригнічують тонус міометрію і його скоротливу активність (токолітичні засоби):

1 Засоби, які стимулюють переважно ₂-адренорецептори: партусистен (фенотерол), салбутамол (салбупарт), тербуталін (бриканіл).

2 Засоби для наркозу: натрію оксибутират.

3 Гормональні засоби: прогестерон.

4 Різні засоби: магнію сульфат.

ІІІ Препарати, які підвищують тонус міометрію і прискорюють інволюцію матки у післяпологовому періоді:

1 Препарати маткових ріжків: ергометрин, метилерго-метрин, ерготамін, ерготал, екстракт маткових ріжків густий.

2 Синтетичні засоби: котарнін.

IV Засоби, які зменшують тонус шийки матки: атропін, динопрост, динопростон.